Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
Перед нами — простая украинская девушка-труженица, которая жила в начале XIX столетия. Но мне кажется, что автор воплотил в ее образе саму Украину с ее искренней духовной красотой, порядочностью, трудолюбием и несокрушимостью. Может, те испытания, которые повлияли на судьбу девушки, сегодня кому-то покажутся несущественными. Разве в самом деле добропорядочность заключается в том, чтобы повиноваться воле родителей, как этого требует мораль, и или это большой грех, - подвергнувшись чувствительному сердцу, выступить против предубеждений и родственного деспотизма, отстоять свое естественное право на выбор?
Вот что угнетает трепетную душу Наталки: проблема выбора, когда мораль сердца и мораль родственно-патриархальная вступают в конфликт. Героиня все время колеблется между порываниями сердца и дочерней обязанностью, которую переступить ей совсем непросто. Ее душевная стойкость все время будто испытывает испытания: «Я давно уже поклялась и теперь клянусь, что кроме Петра ни с кем не буду». И здесь же за настоянием матери и из жалости к ней соглашается выйти «за первого жениха», ей «угодного». Душа исполняется сожалением к Наталке и отчаянием, когда видишь, как она, уже будто решив покорить матери ради ее беззаботной старости, «становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: «Бог! Когда уже воля твоя есть, чтобы я была за возным, то выгони любовь к Петру из моего сердца и поверни душу мою к возному, а без сего чуда я пропаду навеки...»
И вопреки всему, вопреки всем нравственно-психологическим мучениям, она никогда не перестает любить единого избранника своего сердца. Духовная и чувствительная красота героини непоколебимая! И мы, увлекшись ею, ждем лишь счастливую развязку конфликта. Ведь не может такую девушку постичь горе: воспитанная на идеале почета к родителям и верная своей любви, она заслуживает на настоящее счастье. Вот потому счастливая концовка воспринимается нами, как вершина справедливости. Духовная красота, «жизнь сердца» победили патриархальные нормы и родительский деспотизм, отстояли право идти за призывом собственного сердца. Вот почему я воспринимаю пьесу «Наталка Полтавка», как гимн духовной красоте и стойкости женского сердца. И я уверена, что Наталка еще не одно поколение читателей будет учить добропорядочности и непоколебимой преданности высочайшим чувствам. Она представляет собой воплощение извечного женского идеала своих соотечественников, что основывался на святынях народной морали. Именно такой должен быть любящий ребенок, преисполненный глубокого уважения к родителям. Именно такой должна быть женщина: добропорядочной, трудолюбивой, умной. Именно такой должна быть невеста: искренне любящей, верной, готовой с достоинством отстоять свою любовь. Все эти моральные качества воплотил в своей героине Иван Котляревский, подав их в совокупности с чертами волшебной внешней красоты Наталки - еще одной характеристикой народного идеала образа украинки. Выбери что то И переведи на украинский !
Объяснение:
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
Вот что угнетает трепетную душу Наталки: проблема выбора, когда мораль сердца и мораль родственно-патриархальная вступают в конфликт. Героиня все время колеблется между порываниями сердца и дочерней обязанностью, которую переступить ей совсем непросто. Ее душевная стойкость все время будто испытывает испытания: «Я давно уже поклялась и теперь клянусь, что кроме Петра ни с кем не буду». И здесь же за настоянием матери и из жалости к ней соглашается выйти «за первого жениха», ей «угодного». Душа исполняется сожалением к Наталке и отчаянием, когда видишь, как она, уже будто решив покорить матери ради ее беззаботной старости, «становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: «Бог! Когда уже воля твоя есть, чтобы я была за возным, то выгони любовь к Петру из моего сердца и поверни душу мою к возному, а без сего чуда я пропаду навеки...»
И вопреки всему, вопреки всем нравственно-психологическим мучениям, она никогда не перестает любить единого избранника своего сердца. Духовная и чувствительная красота героини непоколебимая! И мы, увлекшись ею, ждем лишь счастливую развязку конфликта. Ведь не может такую девушку постичь горе: воспитанная на идеале почета к родителям и верная своей любви, она заслуживает на настоящее счастье. Вот потому счастливая концовка воспринимается нами, как вершина справедливости. Духовная красота, «жизнь сердца» победили патриархальные нормы и родительский деспотизм, отстояли право идти за призывом собственного сердца. Вот почему я воспринимаю пьесу «Наталка Полтавка», как гимн духовной красоте и стойкости женского сердца. И я уверена, что Наталка еще не одно поколение читателей будет учить добропорядочности и непоколебимой преданности высочайшим чувствам. Она представляет собой воплощение извечного женского идеала своих соотечественников, что основывался на святынях народной морали. Именно такой должен быть любящий ребенок, преисполненный глубокого уважения к родителям. Именно такой должна быть женщина: добропорядочной, трудолюбивой, умной. Именно такой должна быть невеста: искренне любящей, верной, готовой с достоинством отстоять свою любовь. Все эти моральные качества воплотил в своей героине Иван Котляревский, подав их в совокупности с чертами волшебной внешней красоты Наталки - еще одной характеристикой народного идеала образа украинки.
Выбери что то
И переведи на украинский !