Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.
Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.
Відповідь:
може з цього щось підійде:
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Пояснення:
Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.
Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.