Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
"Камінний хрест" — єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а справжні події. Не стала винятком і новела "Камінний хрест". Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Вразливе на людське горе, Стефаникове серце плаче кривавими слізьми болю за селян і виплескує свій гнів у новелі "Камінний хрест".
Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав — вони померли, залишивши у спадок хатину і горба, "щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле". На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. А тепер, на старість літ, Дідух добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, Дідух почуває себе як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам'янів. Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.
Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест йому стає трохи легше. Найважливіше — це добра згадка про чоловіка, пам'ять про нього в людей.
русской язик:Слышу их боль, все те нити, что
рвутся между их сердцем и деревней, и
мне рвутся, слышу их жалость и мучение.
В. Стефаник.
"Каменный крест" - единственное произведение Стефаника, посвященное теме эмиграции. Во многих своих новеллах В. Стефаник использует не вымышленные, а подлинные события. Не стала исключением и новелла "Каменный крест". Односельчанин писателя, эмигрируя в Канаду, поставил на своем поле каменный крест. В. Стефаник понимает, что надежды крестьян бесполезны, знает, что их ждет в дальних краях. Своим произведением он пытается рассказать, донести до людей, что за марево — эмиграционное счастье. Не считая того, он соображает двоякое положение этих бедных людей, сочувствует им, жалеет их. Уязвимое на человеческое горе, Стефаниково сердце плачет кровавыми слезами боли за крестьян и выплескивает свой гнев в новелле "Каменный крест".
После десятилетнего пребывания в армии Иван вернулся домой. Родителей не застал — они умерли, оставив в наследство хижину и горбу, "высшего и худшего всего сельского поля". На него потратил Дидух молодую силу, на нем искалечился, состарился и стал хозяином. Не богаче, но свой кусок хлеба имел. А теперь, на старости лет, Дидух добровольно бросает хозяйство. Проникнутый страшной тоской, Дидух чувствует себя как камень, что волна выбросила на берег. И весь он словно окаменел. Смотрит отупело перед собой и никого не видит.
Причина этой тоски ясна: это любовь к родной земле и вынужденная разлука с ней. Крестьяне утешают его, но они не в состоянии разрушить ту страшную тоску. Дедух ставит крест на своем политом кровавым потом поле, и этим он будто заживо себя прячет. Только после обещания людей ухаживать за крестом ему становится немного легче. Самое важное – это хорошее упоминание о мужчине, память о нем у людей.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Українська мова:Чую їх біль, всі ті нитки, що
рвуться між їх серцем і селом, і
мені рвуться, чую їх жаль і муку.
В. Стефаник.
"Камінний хрест" — єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а справжні події. Не стала винятком і новела "Камінний хрест". Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Вразливе на людське горе, Стефаникове серце плаче кривавими слізьми болю за селян і виплескує свій гнів у новелі "Камінний хрест".
Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав — вони померли, залишивши у спадок хатину і горба, "щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле". На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. А тепер, на старість літ, Дідух добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, Дідух почуває себе як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам'янів. Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.
Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест йому стає трохи легше. Найважливіше — це добра згадка про чоловіка, пам'ять про нього в людей.
русской язик:Слышу их боль, все те нити, что
рвутся между их сердцем и деревней, и
мне рвутся, слышу их жалость и мучение.
В. Стефаник.
"Каменный крест" - единственное произведение Стефаника, посвященное теме эмиграции. Во многих своих новеллах В. Стефаник использует не вымышленные, а подлинные события. Не стала исключением и новелла "Каменный крест". Односельчанин писателя, эмигрируя в Канаду, поставил на своем поле каменный крест. В. Стефаник понимает, что надежды крестьян бесполезны, знает, что их ждет в дальних краях. Своим произведением он пытается рассказать, донести до людей, что за марево — эмиграционное счастье. Не считая того, он соображает двоякое положение этих бедных людей, сочувствует им, жалеет их. Уязвимое на человеческое горе, Стефаниково сердце плачет кровавыми слезами боли за крестьян и выплескивает свой гнев в новелле "Каменный крест".
После десятилетнего пребывания в армии Иван вернулся домой. Родителей не застал — они умерли, оставив в наследство хижину и горбу, "высшего и худшего всего сельского поля". На него потратил Дидух молодую силу, на нем искалечился, состарился и стал хозяином. Не богаче, но свой кусок хлеба имел. А теперь, на старости лет, Дидух добровольно бросает хозяйство. Проникнутый страшной тоской, Дидух чувствует себя как камень, что волна выбросила на берег. И весь он словно окаменел. Смотрит отупело перед собой и никого не видит.
Причина этой тоски ясна: это любовь к родной земле и вынужденная разлука с ней. Крестьяне утешают его, но они не в состоянии разрушить ту страшную тоску. Дедух ставит крест на своем политом кровавым потом поле, и этим он будто заживо себя прячет. Только после обещания людей ухаживать за крестом ему становится немного легче. Самое важное – это хорошее упоминание о мужчине, память о нем у людей.