Випишіть слова у три колонки: дієслова, дієприкметники, дієприслівники.


Вранці випливло вкрите росою сонечко на погідне небо. Роздивившись на всі боки, воно висушило залиті росою трави, обігріло змерзле за ніч зайченя і, зробивши свої ранкові справи, піднялося вище, щоб зазирнути в заспані очі будинків. Місто, побачивши ясні промені, відчувши тепло, швидко прокидалося

Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно. Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.

Мені сподобався сподобався роман В. Рутківського ,,Джурі козака Швайки" за його історичну тематику. А саме: книга «Джури козака Швайки» присвячена виникненню козацького руху. Володимир Рутківський побудував її так, щоб діти зрозуміли звідки ж взялися козаки, ким вони були, що покликало людей зі звичайних сіл на безлюдні острови, де вони заснували у майбутньому січ. Показав, хто ставав козацькими ватажками, звідки взялися уявлення про козаків-характерників, з ким козаки боролися і з ким шукали дружби. Показав і панську службу, і набіги татар. З гумором, але і з повагою до жінок, Рутківський пояснює і те, чому козаки вирішили, що жінкам на січі не місце.

З перших сторінок повісті Рутківський знайомить нас з трьома хлопцями з одного села. На наших очах один з них на сторінках книги перетворюватиметься на козака-воїна, другий – навчатиметься у знахаря і стане козаком-характерником, а третій покаже, як потрапляли на панську службу і йшли проти своїх односельців, як можна втратити себе, довірившись пройдисвіту, але і як виправляти власні помилки. Кінець кінцем він також стане справжнім козаком і гарним товаришем.

Я вважаю, що в романі просто дивовижні герої , які з честю виходять із найскладніших ситуацій. А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною – майже нікого..."

Отже, на мою думку, Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ, і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди історії, коли українцям удавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони щонайперше відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – оборонця України та її народу. А ким були найперші козаки? Звідки вони взялися? На ці запитання я знайшов відповідь у новому гостросюжетному історичному романі Володимира Рутківського «Джури козака Швайки».