"Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі..."
"Болить моя головонька від самого чола: Не бачила миленького ні тепер, ні вчора, Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся, А як вийду за ворота, од вітру валюся. Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються: Од милого нема людей, од нелюба шлються."
Гриць Бобренко
"Коли б же я знала, маляра б найняла, Його біле личко та й намалювала. Карі оченятка, котрі я любила, його русі кудрі я б позолотила."
"Грицю, Грицю, до роботи! — В Гриця порвані чоботи... Грицю, Грицю, до телят! — В Гриця ніженьки болять..."
"Чом ти мене не послухав, як тобі казала: «Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала». Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш, Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."
"Гей, ти, молоденький, голубе сизенький, Не в правді живеш; Минуєш мою хату і мої ворота, До іншої йдеш."
Галя Вишняк
"Інша дівчина чорнобривая, Та чарівниченька справедливая..."
"Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала."
Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка. Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом. Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити. Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю. — Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка. — Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями. — Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку! Ха-еФ згодився. Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся:
Маруся Чурай
"Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі..."
"Болить моя головонька від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся.
Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:
Од милого нема людей, од нелюба шлються."
Гриць Бобренко
"Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала.
Карі оченятка, котрі я любила,
його русі кудрі я б позолотила."
"Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи...
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять..."
"Чом ти мене не послухав, як тобі казала:
«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."
"Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш."
Галя Вишняк
"Інша дівчина чорнобривая,
Та чарівниченька справедливая..."
"Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала."
Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом.
Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити.
Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю.
— Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка.
— Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями.
— Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку!
Ха-еФ згодився.
Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся: