Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» переносить читача у далеку княжу добу, коли правив Володимир Мономах та половці були ворогами.
У творі розповідається про єдиного сина половецького хана. Батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. Бранця привезли до Києва. Та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». Минали роки, «став помалу рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». Позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. Мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. Дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. Той розшукав юнака. Та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. Замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. Тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина спогадами, які докорінно змінили його. Хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». Він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! Рідні шатра, рідні люди...». Юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати!». Поема вчить не забувати свій рідний край, пробуджує патріотичну свідоміст
В прецепторию храмовников Темплстоу, где укрылся Буагильбер, является гроссмейстер ордена, грозный Лука Бомануар. Узнав от Исаака, что храмовник привёз Ребекку, Бомануар решает, что она его околдовала и устраивает показательный суд. Чтобы выгородить Буагильбера, остальные подтверждают эту версию. Ребекка требует Божьего суда и бросает перчатку. Защищать орден должен Буагильбер, на защиту Ребекки является измождённый Айвенго на усталом коне, не имея видимых шансов на победу. Однако в ходе поединка Буагильбер выпадает из седла и скоропостижно умирает от мучивших его страстей. Ребекка освобождена и уезжает с отцом в Гранаду. После долгих уговоров Ательстана Седрик всё-таки сдаётся и, скрепя сердце, соглашается на брак Ровены с Айвенго. Айвенго венчают с Ровеной.
Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» переносить читача у далеку княжу добу, коли правив Володимир Мономах та половці були ворогами.
У творі розповідається про єдиного сина половецького хана. Батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. Бранця привезли до Києва. Та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». Минали роки, «став помалу рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». Позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. Мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. Дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. Той розшукав юнака. Та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. Замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. Тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина спогадами, які докорінно змінили його. Хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». Він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! Рідні шатра, рідні люди...». Юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати!». Поема вчить не забувати свій рідний край, пробуджує патріотичну свідоміст
Объяснение:
В прецепторию храмовников Темплстоу, где укрылся Буагильбер, является гроссмейстер ордена, грозный Лука Бомануар. Узнав от Исаака, что храмовник привёз Ребекку, Бомануар решает, что она его околдовала и устраивает показательный суд. Чтобы выгородить Буагильбера, остальные подтверждают эту версию. Ребекка требует Божьего суда и бросает перчатку. Защищать орден должен Буагильбер, на защиту Ребекки является измождённый Айвенго на усталом коне, не имея видимых шансов на победу. Однако в ходе поединка Буагильбер выпадает из седла и скоропостижно умирает от мучивших его страстей. Ребекка освобождена и уезжает с отцом в Гранаду. После долгих уговоров Ательстана Седрик всё-таки сдаётся и, скрепя сердце, соглашается на брак Ровены с Айвенго. Айвенго венчают с Ровеной.