Виразно прочитайте байку, визначте в ній відповідну частину та мораль
В село із лісу Вовк забіг...
Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг...
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому: куди не поглядить —
Усюди Вовченька недоленька морочить,—
Хоч сядь та й плач;
Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше од людей — од видимої смерті...
Коли глядить —
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!..
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться мерщій Степана,
Він добрий чоловік,— Кіт Вовкові сказав.
— Так я у його вкрав барана.
— Ну, так навідайсь до Дем'яна.
— Е, і Дем'яна я боюсь:
Як тільки навернусь,
Він і згадає поросятко.
— Біжи ж, аж ген живе Трохим!
— Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко!
— Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?
— Ох, братику! Теля я в його звів!
— Так, бачу, ти усім тут добре надоїв,—
Кіт Вовкові сказав,
— Чого ж ти, братику, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!

Олена Теліга – Безсмертне

Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.

І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.

Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…

І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.

Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.

***
Олена Теліга – Життя

Василеві Куриленкові

Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…

А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!

***
Олена Теліга – Без назви

          Д.Д.

Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.

І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.

Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!

***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…

* * *

Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.

Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.

Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик? Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура. А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть. А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв. Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку, громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить. У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну, то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною, але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик. Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це було найщасливішою подією в його житті. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника. Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.