Лірична героїня поезії (яка і власне авторка) має глибокі патріотичні почуття. Її найбільша гордість і найбільший біль — Україна, бо навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, знайти однодумців і діяти, щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим. Вірш «Пломінний день» належить до громадянської лірики. У ньому поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо-непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить…»
