Здатність самовіддано мріяти володіє далеко не кожна людина. навколо завжди знайдуться люди, які намагаються переконати його в марності і безнадії цього дивного заняття. головна героїня повісті-казки а. гріна «червоні вітрила» ассоль зуміла не тільки не повірити глузуванням і злим пророцтвам оточуючих, але і дочекатися втілення своєї мрії. зросла самотньою серед не розуміють її дорослих і не бажають грати з нею дітей, ассоль занадто сильно повірила словам старого егля про казку, яка чекає її, коли вона стане дорослою. дівчина не знала, що в цей час в іншій країні самотній і замріяний юнак марить морем і кораблями, бажаючи зробити бувальщиною те, що здавалося лише чарівною казкою. грей був не лише мрійником, але і рішучим, вольовим, сміливою людиною. він залишив будинок, де ні в чому не потребував, і відправився в невідомість — освоювати моря і океани. грей був спочатку юнгою, але завдяки своїй кмітливості, витривалості та цілеспрямованості він все більше і більше поглиблював знання в області морехідного справи, зрештою, добившись здійснення мрії — стати капітаном. як і серце ассоль, душа грея чекала чогось незвичайного. і сталося диво: на загубленій лісовій галявині молодий чоловік побачив сплячу ассоль. залишене на пальці дівчини кільце стало для неї вірним свідченням майбутнього дива. волею випадку грей дізнався історію ассоль та її мрію. і він зрозумів, що навряд чи знайдеться в його житті хоч один чоловік, який був би йому ближче, ніж ця одного разу побачена дівчина. капітан не звик відкладати справи в довгий ящик. він знав, що ассоль чекає казку з червоними вітрилами, і знав, що цю казку він зможе їй подарувати. мудра і глибока була «нехитра істина», осягнута греем завдяки ассоль: «вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками».
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."