Висловити власне ставлення до проблеми, що піднімаються у тексті ( обсяг 1 сторінка) Юзівка
Заселення тери торї ниніШнього Донець ка почалося! коли у верх ів'ях Кальміусу, на йото пра вому берез, в урочищі Олександрівціосіли зимівниками іхутороми січовики- запоро-кці ра зом зі своїми сім'ями і наймитами. Після скасування кріпацтва поча в створюва тися ноВИЙ промисловий район на п\вдні країни. У 1869році, з поча тком будівництва за воду і шахт, утворилося поселення, яке незабаром элилося з шах тарсь ким селищем Олександрівськото рудника. Так виникла Юзівка. Заснував цемісто антлієць Джон Юз. У північній частині про-кивали ремiсники, власники дрі6них тортово-пром ислових підприємств; поряд 6ув 6азар э рундуками, готелями і шинками то поліцейсь ке упра вління. Над усім височіла кам'яна церк ва. У південній частинімістилися за води, депо, шах ти, телетрафна станція, лікарня з аптекою, школи. наприкінціXVI століття, Щасливі ті люди, як\skивуть у старовинних мiстах, де зв'язок часів та епох увічнений у зруйнованих церквах та храмах, орхтектурних та інших пам'ятниках. Вдивляючись в них можна безкінечно черпати красу минулото і любов до своїх предків, відчу ва ти себе не безнадійним мандрівником, а повноцінною ланкою самої iсторії. Про Донецьк на перший потляд цьото не скажеш-ні палаців, ніхрамів. Та це тільки на перший потляд, 6о, на щастя, с тутціліквартали, в яких ніби за вмерла iсторія. Неможливо 6ез хвилювоння ходити районом Центрального універмагу, вулицею Кобозе ва, Постише ва, Челюскінців, де залишилися с тарі 6удинки. У цих спорудах якесь очарч вання і тоїно, схована часом. Можна уявити, як люди йшли до церкви, до крамниц, на за вод, як іздили в екіпажах пани.Особливе ХВилювання викликає те місце, де стояв Предобракенський собор Він почав діяти в Юзівці в 1886 році. Собор эд іймався над низькорослими будівлями. Його золочені купола було видно з усіх кінців невеличкого містечкоа. Тут молились Богу, очищали свою душу і6ідні, і6агаті. Дэвін доранкової і вечірньої слуби урочисто розлива вся над металургійним заводом, ан глійськими к варталами, робітничими роз валюхами - «каютами». 1 люди в цЮ МИть хрестились. Преображенський храм був під ірваний у 1928 році. Але він залишився в пам'яті й у душі. На місцізруйнованото храму спочатку збудували кінотеа тр «Комсомолець», а потім шикарний магазин «Гостинний дв ір», на якому висить дошка: «ПаМ'ятник архітектури. Охорон яє ться державою». На kаль, такої дошки не було на Преобра женському соборі, і йото не охороняла держава, а у тих, хто під ірвав, не було ні совісті, - один з найрозкішніших храмів.
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
ответ:Жорстоке ставлення до кріпаків в образі інститутки показано особливо яскраво. Так “Освічена” панночка наказує дівчатам-кріпачкам силоміць привести хвору Устину до панських покоїв, щоб І вилаяти її: “Чого се ти ніжишся! Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай!
Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула!” Важка цілоденна праця на панському дворі за наказом інститутки супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат: “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга”, – розповідає подруга Устині, яка сама ще не видужала після панського катування. У момент своєї господарської “діяльності” поміщиця-красуня перетворювалась на потвору: “Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить”, “Усе 5 пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайщла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли.
Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою”. Необмежена влада над кріпаками робить інститутку ще жорстокішою, черствішою, бездушнішою. Коли у Катрі померла дитина, панночка зовсім не співчувала горю матері, ЇЇ цікавило лише виконання власних примх: “Чому не робиш діла? Я тобі те! Я тобі і друге!”.
Объяснение: