Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд
Знамените “Слово о полку Ігоревім” автор присвятив походу проти половців, вчиненого в тисячу сто вісімдесят п’ятому році. Оповідання глибоко зв’язується з культурою народу, мовою і звичаями. У свою чергу автор намагається здійснити передачу своєї оцінки становища на землі Руській як оцінки всього народу. Я вважаю, що у автора, який до цих пір, до слова, достеменно невідомий, незалежна позиція патріота своєї держави. Твір присвячено всьому руському народу, землі та природі.Автор звертається із закликом до князів, щоб ті захищали землю Руську, звертається до всіх, щоб об’єдналися, адже зовнішня небезпека близька як ніколи. Крім цього є заклик до захисту непомірної праці народу на Русі. При читанні “Слова о полку Ігоревім” відчувається, як автор переживає за свою Батьківщину. Він відчуває, мислить і живе Руссю. Інша давньоруська література не схожа на “Слово о полку Ігоревім”. В один час подейкували.