кожний з нас неодноразово чув або й сам ставив таке запитання. пояснення були і будуть різні. аналогічне ж запитання до ісуса христа сформулював прокуратор понтій пилат. «і сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і заявляє їм: жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
сьогодні, коли християнська спільнота світу, вірні церкви христової – католики, протестанти, православні та греко-католики нашої країни урочисто вшанували свято світлого воскресіння христового, таке традиційне запитання знову актуалізується. у цьогорічній пасхальній радіопередачі «благовіст» (1 травня 2016) про сутність божої істини ще раз нагадав християнам святіший патріарх київський і всієї руси-україни, предстоятель української православної церкви київського патріархату (упц-кп) філарет (денисенко).
згадаємо слова теолога, філософа і письменника сорена к’єркегора (1813-1855) (данія): «чи можна з історії дізнатися що-небудь про христа? ні, чому ж? тому що взагалі нічого не можна знати про христа. він – парадокс, предмет віри, доступний тільки для віри. будь-яке ж історичне повідомлення є повідомлення знання, отже, із історії не можна нічого дізнатися про христа. щоб ми не дізналися про нього, чи мало, чи багато, не дізнаємося нічого про нього такого, яким він був воістину. таким чином, дізнаєшся про нього щось інше, аніж те, хто він є, отже, нічого не дізнаєшся про нього або дізнаєшся про нього неправильне… про нього нічого не можна знати, в нього можна тільки вірити». вчений також стверджував, що особистість набуває себе в бозі. за словами теолога, на шляху до бога людина долає три стадії пізнання свого існування: естетичну, етичну та релігійну. а ще пам’ятаєте христове: «твоя віра спасла тебе; іди в мирі! » (луки 8: 50). віра – засіб єднання людини з богом. вона робить кожного з нас невід’ємною суттю цілого.
так, з одного боку, перед запитанням до ісуса христа: «а що таке істина? » пилат запитав його: «то ти цар? ісус відповів: ти сам кажеш, що [я] цар. я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину. кожний, хто від істини, слухає мого голосу» (івана 18: 37). з іншого, – пилат повірив/не повірив в остаточну істину сина божого, зрештою, опосередковано або й безпосередньо про це свідчать всі євангелісти: «невинний я в крові цього праведника! [ісуса христа] (матвія 27: 24)»; «але що злого вчинив він? » (марка 15: 14); «яке ж зло він зробив? нічого вартого смерті не знайшов я в ньому» (луки 23: 22)»; «жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
автори біблійної енциклопедії брокгауза (фріц рінекер та герхард майєр) стверджують, що у біблії відсутні суперечки про ісуса, подібні до тих, які ведуть філософи. запитання пилата: «що таке істина? » – відразу проявляється у своїй глибокій неістинності як фактичне уникнення ісуса, яка й повстає перед прокуратором в образі ісуса христа. натомість, він – ісус христос у біблії пізнається, відкривається, переживається, здійснюється.
у свій час святий, отець і учитель церкви (молодший брат св. василія великого) григорій ніський на запитання: «що є християнство? » – відповів: «уподібнення богу в міру людського єства». у цих словах зафіксовані дві аксіоми: 1) християнства нема без христа; 2) християнства нема без людини, яка прагне уподібнитися христу настільки, наскільки це можливо її природі.
— треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, відчуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.
промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучими . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.
ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне проміння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:
— на ! веди на !
увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.
козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.
певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два }
широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.
з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.
кожний з нас неодноразово чув або й сам ставив таке запитання. пояснення були і будуть різні. аналогічне ж запитання до ісуса христа сформулював прокуратор понтій пилат. «і сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і заявляє їм: жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
сьогодні, коли християнська спільнота світу, вірні церкви христової – католики, протестанти, православні та греко-католики нашої країни урочисто вшанували свято світлого воскресіння христового, таке традиційне запитання знову актуалізується. у цьогорічній пасхальній радіопередачі «благовіст» (1 травня 2016) про сутність божої істини ще раз нагадав християнам святіший патріарх київський і всієї руси-україни, предстоятель української православної церкви київського патріархату (упц-кп) філарет (денисенко).
згадаємо слова теолога, філософа і письменника сорена к’єркегора (1813-1855) (данія): «чи можна з історії дізнатися що-небудь про христа? ні, чому ж? тому що взагалі нічого не можна знати про христа. він – парадокс, предмет віри, доступний тільки для віри. будь-яке ж історичне повідомлення є повідомлення знання, отже, із історії не можна нічого дізнатися про христа. щоб ми не дізналися про нього, чи мало, чи багато, не дізнаємося нічого про нього такого, яким він був воістину. таким чином, дізнаєшся про нього щось інше, аніж те, хто він є, отже, нічого не дізнаєшся про нього або дізнаєшся про нього неправильне… про нього нічого не можна знати, в нього можна тільки вірити». вчений також стверджував, що особистість набуває себе в бозі. за словами теолога, на шляху до бога людина долає три стадії пізнання свого існування: естетичну, етичну та релігійну. а ще пам’ятаєте христове: «твоя віра спасла тебе; іди в мирі! » (луки 8: 50). віра – засіб єднання людини з богом. вона робить кожного з нас невід’ємною суттю цілого.
так, з одного боку, перед запитанням до ісуса христа: «а що таке істина? » пилат запитав його: «то ти цар? ісус відповів: ти сам кажеш, що [я] цар. я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину. кожний, хто від істини, слухає мого голосу» (івана 18: 37). з іншого, – пилат повірив/не повірив в остаточну істину сина божого, зрештою, опосередковано або й безпосередньо про це свідчать всі євангелісти: «невинний я в крові цього праведника! [ісуса христа] (матвія 27: 24)»; «але що злого вчинив він? » (марка 15: 14); «яке ж зло він зробив? нічого вартого смерті не знайшов я в ньому» (луки 23: 22)»; «жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).
автори біблійної енциклопедії брокгауза (фріц рінекер та герхард майєр) стверджують, що у біблії відсутні суперечки про ісуса, подібні до тих, які ведуть філософи. запитання пилата: «що таке істина? » – відразу проявляється у своїй глибокій неістинності як фактичне уникнення ісуса, яка й повстає перед прокуратором в образі ісуса христа. натомість, він – ісус христос у біблії пізнається, відкривається, переживається, здійснюється.
у свій час святий, отець і учитель церкви (молодший брат св. василія великого) григорій ніський на запитання: «що є християнство? » – відповів: «уподібнення богу в міру людського єства». у цих словах зафіксовані дві аксіоми: 1) християнства нема без христа; 2) християнства нема без людини, яка прагне уподібнитися христу настільки, наскільки це можливо її природі.
— треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, відчуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.
промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучими . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.
ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне проміння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:
— на ! веди на !
увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на думку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягуватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.
канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вулкана, де скипає й клекоче розтоплена лава.
цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний залишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.
козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.
певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два }
широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.
тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, підкотив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.
з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яничари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цитадель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.