1. А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути?
2. "Гуси-лебеді летять" - це автобіографічна повість.
3. Жiнка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею, а дитя недовiрливо, спiдлоба дивилось на мене I тут я згадав про своє насiння. Вийняв жменю i подав малому. Вiн обома ручатами схопив зернята, а потiм поглянув на матiр..
4. З щедрiвок, якi взимку виспiвувались пiд вiкнами добрих людей, я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила їсти орачам.
5. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла
6. — Тодi продай, Панасе, корову. — Корову!? Ти що?.. — У хижцi одразу стало тихо, бо хто не знає, що таке корова у бiднiй селянськiй сiм'ї? Навiть мати примовкла... Згодом батько змирився, що йому й далi доведеться вбожiти — продав корiвчину, а я пiшов учитися...
7. — Знаєш, чому сойка нiяк не може долетiти до вирiю? — Чому? — Бо в неї в головi нема однiєї клепки: пролетить день, а потiм неодмiнно хоче взнати, скiльки ж вона вiдмахала верст, — i летить назад.
8. Не знаю чого, але в селi подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птицi.
9. Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вiкнами снiг, усе в менi похололо: як же я тепер пiду до школи? — Як же йому, горопасi, без чобiт? — болiсно скривилася мати.
10. А ми з Любою, узявшись за руки, йдемо до школи, iдемо по тих свiжих колiях, що залишились на бе-резневiй дорозi
11. — От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян.
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. О. Пушкі
Відповідь:
1-Д, 2-Г, 3-Д, 4-В, 5-Г, 6-Г, 7-Б, 8-Б, 9-В, 10-В, 11-В, 12-Г
Пояснення:
цитати:
1. А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути?
2. "Гуси-лебеді летять" - це автобіографічна повість.
3. Жiнка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею, а дитя недовiрливо, спiдлоба дивилось на мене I тут я згадав про своє насiння. Вийняв жменю i подав малому. Вiн обома ручатами схопив зернята, а потiм поглянув на матiр..
4. З щедрiвок, якi взимку виспiвувались пiд вiкнами добрих людей, я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила їсти орачам.
5. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла
6. — Тодi продай, Панасе, корову. — Корову!? Ти що?.. — У хижцi одразу стало тихо, бо хто не знає, що таке корова у бiднiй селянськiй сiм'ї? Навiть мати примовкла... Згодом батько змирився, що йому й далi доведеться вбожiти — продав корiвчину, а я пiшов учитися...
7. — Знаєш, чому сойка нiяк не може долетiти до вирiю? — Чому? — Бо в неї в головi нема однiєї клепки: пролетить день, а потiм неодмiнно хоче взнати, скiльки ж вона вiдмахала верст, — i летить назад.
8. Не знаю чого, але в селi подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птицi.
9. Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вiкнами снiг, усе в менi похололо: як же я тепер пiду до школи? — Як же йому, горопасi, без чобiт? — болiсно скривилася мати.
10. А ми з Любою, узявшись за руки, йдемо до школи, iдемо по тих свiжих колiях, що залишились на бе-резневiй дорозi
11. — От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян.
12. Вмiла качка якось i в людях розбиратись.
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. О. Пушкі
ОТВЕТ НА СВОЙ ВОПРОС УЗНАЕШЬ КОГДА ПРОЧИТАЕШЬ.