Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєминах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних випадках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити.
Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пухлина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкрадав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичайних громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою державу в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії.
Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або через випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають того, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслідно. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмислення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі.
Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Підлих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.
У творі немає опису донецького базару. Є опис базару рідного містечка чи станції Климка. І цей опис як згадка хлопця про довоєнне мирне життя. А тому різко контрастує з описом базару у Словʼянську під час війни.
Для Климка базар у рідному містечку – це в першу чергу згадка про діда Бочонка, який працював аптекарем і «цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару..». І базаром цим дід Бочонок любив прогулюватися не заради торгу, тому що він «ніколи не купував, а лише весело перемовлявся з базаровими і реготав басом..». А сам Климко «біжачи вранці до школи повз базар,… частенько завертав у ряди заради того, щоб походити хвостиком за Бочонком і послухати оті його таємничі слова…». І у памʼяті хлопця базар закарбувався «гомінким« і « велелюдним».
Зовсім іншим постає перед ним базар у Словʼянську. «Він починався старцями, що густо сиділи й стояли попід вицвілим зеленим парканом. Були тут зрячі й сліпі, безногі, безрукі, старі й молоді.. За сірими, вицвілими на сонці прилавками сиділи і стояли жінки і дідусі й неголосно, сторожко озираючись на всі боки, при до своїх товарів….Люди торгувалися не весело, як було до війни, а з якоюсь похмурою настирливістю, наче бороли один одного і ніяк не могли побороти». Коли ж базарні ряди скінчилися, то далі йшло «засмічене токовисько, а за ним, коло магазинів з потрощеними вітринами, стояли люди з тачками». І базар цей був не веселий, тому що саме на базарі проводили облави на молодь. «В рядах принишкли, і від цієї тиші, що настала враз, одрубом, на майдані зробилося моторошно-похмуро… поповзло не знайоме Климкові слово: "Облава!.. Облава!.." Сіра людська хвиля з розпачливим криком накотилася на паркан…».
Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєминах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних випадках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити.
Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пухлина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкрадав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичайних громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою державу в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії.
Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або через випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають того, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслідно. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмислення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі.
Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Підлих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.
Відповідь:
У творі немає опису донецького базару. Є опис базару рідного містечка чи станції Климка. І цей опис як згадка хлопця про довоєнне мирне життя. А тому різко контрастує з описом базару у Словʼянську під час війни.
Для Климка базар у рідному містечку – це в першу чергу згадка про діда Бочонка, який працював аптекарем і «цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару..». І базаром цим дід Бочонок любив прогулюватися не заради торгу, тому що він «ніколи не купував, а лише весело перемовлявся з базаровими і реготав басом..». А сам Климко «біжачи вранці до школи повз базар,… частенько завертав у ряди заради того, щоб походити хвостиком за Бочонком і послухати оті його таємничі слова…». І у памʼяті хлопця базар закарбувався «гомінким« і « велелюдним».
Зовсім іншим постає перед ним базар у Словʼянську. «Він починався старцями, що густо сиділи й стояли попід вицвілим зеленим парканом. Були тут зрячі й сліпі, безногі, безрукі, старі й молоді.. За сірими, вицвілими на сонці прилавками сиділи і стояли жінки і дідусі й неголосно, сторожко озираючись на всі боки, при до своїх товарів….Люди торгувалися не весело, як було до війни, а з якоюсь похмурою настирливістю, наче бороли один одного і ніяк не могли побороти». Коли ж базарні ряди скінчилися, то далі йшло «засмічене токовисько, а за ним, коло магазинів з потрощеними вітринами, стояли люди з тачками». І базар цей був не веселий, тому що саме на базарі проводили облави на молодь. «В рядах принишкли, і від цієї тиші, що настала враз, одрубом, на майдані зробилося моторошно-похмуро… поповзло не знайоме Климкові слово: "Облава!.. Облава!.." Сіра людська хвиля з розпачливим криком накотилася на паркан…».
Пояснення: