1.Головним героєм є Івась.Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
2.
Головним героєм твору є хлопчик із лянської сім’ї Івась. Його доля дивним чином переплітається із долею малень Сосонки, яку вони разом із батьком повезли до міста на торговище. Селяни, спродавши деревце у дім до панів, самі стають свідками негідного лоЛ водження із Сосонкою. Багатій родині жива істота була лише тимчасовою забавкою, іграшкою, котру покинули менш ніж за добу. Бундючні паненята, які не ці-і нують нічийого життя, які просто не навчені поважати людську працю, цікавляться лише подарунками, а не лісовою красунею, на якій вони знаходять улюблені соло- доші. Дуже прикро чути плач залишеної на подвір’ї Сосонки, що поволі вмирає. Івасик допомагає деревцю, підбирає його і відвозить додому. Тут Сосонка відчуває себе потрібною людям. Новорічна красуня дарує родині радість.
Та невдовзі сам Івасик потрапляє у таку саму халепу, як і Сосонка. Забраний; до панського дому, він однаково запишається покинутим і приігиженим. Пани одразу ж забувають про добро, яке їм зробили інші. Єдиним виходом для Івасика стає втеча. Цей мужній хлопчина крізь сніжну ніч не побоявся іти додому. Але знову горе – він заблукав. На щастя, Сосонка – його добрий друг – не забуває; добрих справ і підказує дорогу хлопчикові. Не потрібні ніякі гроші, не потрібні достатки, коли ти в неволі або принижений. Найкраще щастя – це людяне ставлення і повага, нехай навіть до деревця. Сосонка та Івась допомагають одне одному. Хотілося б, щоб усі люди були добрі й завжди виручали ближніх.
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем"
“Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки”
“Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку… , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири…"
2. Марічка
“…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
“Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.”
“Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
3. Палагна
“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”
4. Юра
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…” “Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…”
1.Головним героєм є Івась.Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
2.
Головним героєм твору є хлопчик із лянської сім’ї Івась. Його доля дивним чином переплітається із долею малень Сосонки, яку вони разом із батьком повезли до міста на торговище. Селяни, спродавши деревце у дім до панів, самі стають свідками негідного лоЛ водження із Сосонкою. Багатій родині жива істота була лише тимчасовою забавкою, іграшкою, котру покинули менш ніж за добу. Бундючні паненята, які не ці-і нують нічийого життя, які просто не навчені поважати людську працю, цікавляться лише подарунками, а не лісовою красунею, на якій вони знаходять улюблені соло- доші. Дуже прикро чути плач залишеної на подвір’ї Сосонки, що поволі вмирає. Івасик допомагає деревцю, підбирає його і відвозить додому. Тут Сосонка відчуває себе потрібною людям. Новорічна красуня дарує родині радість.
Та невдовзі сам Івасик потрапляє у таку саму халепу, як і Сосонка. Забраний; до панського дому, він однаково запишається покинутим і приігиженим. Пани одразу ж забувають про добро, яке їм зробили інші. Єдиним виходом для Івасика стає втеча. Цей мужній хлопчина крізь сніжну ніч не побоявся іти додому. Але знову горе – він заблукав. На щастя, Сосонка – його добрий друг – не забуває; добрих справ і підказує дорогу хлопчикові. Не потрібні ніякі гроші, не потрібні достатки, коли ти в неволі або принижений. Найкраще щастя – це людяне ставлення і повага, нехай навіть до деревця. Сосонка та Івась допомагають одне одному. Хотілося б, щоб усі люди були добрі й завжди виручали ближніх.
1. Іван
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем"
“Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки”
“Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку… , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири…"
2. Марічка
“…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
“Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.”
“Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…”
3. Палагна
“… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
“Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе…”
4. Юра
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…” “Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…”