Визначте художньо-виражальні засоби в наведеному фрагменті. «Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар»
В Іваничівському районі Волині, у невеличкому селі Будятичах, що фактично на околиці шахтарського Нововолинська, є цілюще джерело.
З’явилося воно давним-давно – збереглися відомості, що та водичка особливо допомагала знедоленим людям за часів панщини. Й тепер допомагає кожному, хто вірить у її життєдайну силу. Комусь – покращує зір, комусь – лікує нирки, шлунок чи серце, комусь гоїть важкі рани. Є навіть відомості, що вона помічна при псоріазі.
За переказами, у 1637 році над цим джерелом з’явилася ікона Божої Матері. Люди вклякали перед нею на коліна. Та хто не намагався той образ взяти, він «відходив». Почули про Богородицю, що «стоїть» над водою, дві сирітки з ближнього села. Прийшли до джерела, поклонилися, поцілували ікону – й вона «далася» дітям у руки. Дівчатка занесли її до храму.
Джерело пульсувало із землі – й до нього линули люди. Стежку топтали через панське поле. То хазяїн взяв овечі шкури, закрив ними джерело й зверху засипав. Земля точити воду перестала. Пан, втішений, ліг спати. А на ранок прокинувся незрячий. Страх його охопив. На другу ніч сниться йому сон: являється Богородиця й каже, що зцілиться, як тільки вмиється водою із загубленого ним потічка. Тільки відновили джерело і пан промив очі – зір відразу повернувся. А на місці, де сталося диво, він звелів поставити капличку.
Минали століття, а стежка до святині не заростала. У комуністичні часи атеїсти джерело й капличку теж вирішили знищити. Тільки невдовзі в родинах безбожників, котрі посягнули на святиню, почали ставатися одне за одним нещастя. А люди ходити до потічка не перестали. Крадькома, серед ночі, пробиралися до цілющої води, руками копали рівчачок, аби вмитися й напитися.
Тепер на тому місці криничка та капличка, а біля них – будятичівська ікона, різьблена на камені. Неподалік – невеличкий басейн, де можна зануритися у святу воду, й пам’ятний знак на честь Небесної сотні. Тут постійно лунає молитва – хтось просить заступництва Матінки Божої, а хтось – дякує за милість і до
Тема людяності, сенсу людського життя, життєвого вибору цікавила багатьох письменників. У своєму творі Юрій Винничук також порушує одвічну проблему добра і зла, вірності та зради, доцільності самопожертви.
У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, втертися в довіру, згодом і зрадити, як наприклад князь.
Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.
На мою думку, не зважаючи на те що був убитий позитивний герой повісти, добро все одно перемогло зло, тому що не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Після вбивства дракона, князь який підступно змусив дракона битися з лицарями, козал: "Поки був дракон, я мав сенс жити", а новий правитель князівства після вбивства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті.
З’явилося воно давним-давно – збереглися відомості, що та водичка особливо допомагала знедоленим людям за часів панщини. Й тепер допомагає кожному, хто вірить у її життєдайну силу. Комусь – покращує зір, комусь – лікує нирки, шлунок чи серце, комусь гоїть важкі рани. Є навіть відомості, що вона помічна при псоріазі.
За переказами, у 1637 році над цим джерелом з’явилася ікона Божої Матері. Люди вклякали перед нею на коліна. Та хто не намагався той образ взяти, він «відходив». Почули про Богородицю, що «стоїть» над водою, дві сирітки з ближнього села. Прийшли до джерела, поклонилися, поцілували ікону – й вона «далася» дітям у руки. Дівчатка занесли її до храму.
Джерело пульсувало із землі – й до нього линули люди. Стежку топтали через панське поле. То хазяїн взяв овечі шкури, закрив ними джерело й зверху засипав. Земля точити воду перестала. Пан, втішений, ліг спати. А на ранок прокинувся незрячий. Страх його охопив. На другу ніч сниться йому сон: являється Богородиця й каже, що зцілиться, як тільки вмиється водою із загубленого ним потічка. Тільки відновили джерело і пан промив очі – зір відразу повернувся. А на місці, де сталося диво, він звелів поставити капличку.
Минали століття, а стежка до святині не заростала. У комуністичні часи атеїсти джерело й капличку теж вирішили знищити. Тільки невдовзі в родинах безбожників, котрі посягнули на святиню, почали ставатися одне за одним нещастя. А люди ходити до потічка не перестали. Крадькома, серед ночі, пробиралися до цілющої води, руками копали рівчачок, аби вмитися й напитися.
Тепер на тому місці криничка та капличка, а біля них – будятичівська ікона, різьблена на камені. Неподалік – невеличкий басейн, де можна зануритися у святу воду, й пам’ятний знак на честь Небесної сотні. Тут постійно лунає молитва – хтось просить заступництва Матінки Божої, а хтось – дякує за милість і до
Тема людяності, сенсу людського життя, життєвого вибору цікавила багатьох письменників. У своєму творі Юрій Винничук також порушує одвічну проблему добра і зла, вірності та зради, доцільності самопожертви.
У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, втертися в довіру, згодом і зрадити, як наприклад князь.
Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.
На мою думку, не зважаючи на те що був убитий позитивний герой повісти, добро все одно перемогло зло, тому що не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Після вбивства дракона, князь який підступно змусив дракона битися з лицарями, козал: "Поки був дракон, я мав сенс жити", а новий правитель князівства після вбивства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті.
Объяснение: