В оповіданні «Лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на до Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся. Є. Гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. Хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У невеличкому творі Є. Гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.
Нас оточує багато різних рослин : дерева, кущі, трави та квіти. Я вважаю, що рослини треба берегти. По-перше, рослини дарують нам кисень. По-друге, вони здатні очищувати повітря. Придивіться скільки пилу та бруду осідає на їхніх тендітних листочках. По-третє, рослини є їжею для людей та тварин. Як радіємо ми зібраному врожаю. По-четверте, в спекотну погоду дерева та кущі створюють для нас тінь та затишок. По-п’яте, чудові квіти зачаровують нас своєю красою та ароматом. Ось тому треба берегти рослини.
Я вважаю, що рослини треба берегти. По-перше, рослини дарують нам кисень. По-друге, вони здатні очищувати повітря. Придивіться скільки пилу та бруду осідає на їхніх тендітних листочках. По-третє, рослини є їжею для людей та тварин. Як радіємо ми зібраному врожаю. По-четверте, в спекотну погоду дерева та кущі створюють для нас тінь та затишок. По-п’яте, чудові квіти зачаровують нас своєю красою та ароматом.
Ось тому треба берегти рослини.