Власне висловлення у стилі ЗНО на тему: Чи варто розмірковувати над феноменом успішної людини віддавати перевагу саме її здатності ефективно спілкуватися з іншими людьми"?
Усі ми різні, усі ми - особистості, які дуже відрізняються один від одного. Це стосується не лише звичок, думок, але й дій. Як ви вважаєте, чи варто йти чиєюсь, уже випробуваною дорогою, чи принесе це щастя? Я вважаю, ні, навіть якщо у фіналі усього цього театру нас чакає найгарніше досягнення з усіх, які були раніше. Так - так, я вважаю подібні дії лише театром, за яким не ховається нічого більшого, ніж безглузде бажання наслідувати. Чи не дурна та людина, яка вирішує йти подібним шляхом? Спробуємо розібратися...
Кожна особистість на життєвому шляху стоїть перед вибором: йти за попередниками, доводячи їх справу до кінця, та лише "винаходити велосипед", або піти у розріз із суспільством по своїй, незалежній дорозі, роблячи те, що хочеться, та стаючи одним із тих, чиї роботи потім будуть наслідувати. І це нелегко: прийняти таке рішення! Неможна й осуджувати людей за їх вибір. Але все ж таки я твердо вирішив, що ніколи не буду рівнятися на когось. Так, нехай навіть у мене нічого не буде виходити, але це не привід опускати руки, чи казати "я не зможу". Мені здається, не варто навіть аналізувати чиїсь дії крізь призму "а що у них було краще, що я б міг у них перейняти", адже роблячи це, ми змінюємо собі та заздалегідь признаємо свою поразку перед цим світом. А він тільки цього й чекає, адже йому постійно потрібні нові жертви його "повноцінної" системи. Я вважаю, немає феномену успішної людини. Кожна особистість, кожне життя - ось феномен, яким кожен розпоряджається самостійно. Не існує успішних або неуспішних людей, є лише дії, які світ визнає, чи не визнає.
Існують багато прикладів літератури, де люди йшли проти буденності. Наприклад, таким можна вважати Тараса Григоровича Шевченко, адже саме він у пилу на шляху нашу мову знайшов, хоча "ніхто не пізнав діаманта того", тобто зробив величезне відкриття, яке врятувало ціле людство. Так само й Івай Франко був величезною постаттю історії, адже був каменярем сучасноті, її засновником, який власними руками видобував гарне життя для усього людства. Так, ви, звісно, можете сказати, що там були ще тисячі "таких самих, як він", але ж не мільони: мешканців того часу було значно більше, ніж тисячі.
Усі ми здатні, усі ми обдаровані, але нещадно губимо свій талант, дивлячись на сильніших світу цього та безглуздо намагаючись бути такими, як вони. Спробуй бути краще! Це не так складно, варто лише почати! Пам'ятайте, що вугілля вчорашнє не зігріває, а лише тліє. Чи не пора запалити нове?
Усі ми різні, усі ми - особистості, які дуже відрізняються один від одного. Це стосується не лише звичок, думок, але й дій. Як ви вважаєте, чи варто йти чиєюсь, уже випробуваною дорогою, чи принесе це щастя? Я вважаю, ні, навіть якщо у фіналі усього цього театру нас чакає найгарніше досягнення з усіх, які були раніше. Так - так, я вважаю подібні дії лише театром, за яким не ховається нічого більшого, ніж безглузде бажання наслідувати. Чи не дурна та людина, яка вирішує йти подібним шляхом? Спробуємо розібратися...
Кожна особистість на життєвому шляху стоїть перед вибором: йти за попередниками, доводячи їх справу до кінця, та лише "винаходити велосипед", або піти у розріз із суспільством по своїй, незалежній дорозі, роблячи те, що хочеться, та стаючи одним із тих, чиї роботи потім будуть наслідувати. І це нелегко: прийняти таке рішення! Неможна й осуджувати людей за їх вибір. Але все ж таки я твердо вирішив, що ніколи не буду рівнятися на когось. Так, нехай навіть у мене нічого не буде виходити, але це не привід опускати руки, чи казати "я не зможу". Мені здається, не варто навіть аналізувати чиїсь дії крізь призму "а що у них було краще, що я б міг у них перейняти", адже роблячи це, ми змінюємо собі та заздалегідь признаємо свою поразку перед цим світом. А він тільки цього й чекає, адже йому постійно потрібні нові жертви його "повноцінної" системи. Я вважаю, немає феномену успішної людини. Кожна особистість, кожне життя - ось феномен, яким кожен розпоряджається самостійно. Не існує успішних або неуспішних людей, є лише дії, які світ визнає, чи не визнає.
Існують багато прикладів літератури, де люди йшли проти буденності. Наприклад, таким можна вважати Тараса Григоровича Шевченко, адже саме він у пилу на шляху нашу мову знайшов, хоча "ніхто не пізнав діаманта того", тобто зробив величезне відкриття, яке врятувало ціле людство. Так само й Івай Франко був величезною постаттю історії, адже був каменярем сучасноті, її засновником, який власними руками видобував гарне життя для усього людства. Так, ви, звісно, можете сказати, що там були ще тисячі "таких самих, як він", але ж не мільони: мешканців того часу було значно більше, ніж тисячі.
Усі ми здатні, усі ми обдаровані, але нещадно губимо свій талант, дивлячись на сильніших світу цього та безглуздо намагаючись бути такими, як вони. Спробуй бути краще! Це не так складно, варто лише почати! Пам'ятайте, що вугілля вчорашнє не зігріває, а лише тліє. Чи не пора запалити нове?