духовний шлях тараса шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості правду божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності.
з одного боку, життя шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»[1]. з другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості[2].
і це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв»[3] та її «мерзенних уславлювачів»[4], як писав шевченко, — можна наблизитися до істини.
місце соціальної етики в літературній спадщині шевченка
літературна спадщина шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. питання про місце соціальної етики в літературній спадщині шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія[5].
питання пізнання життя, тимчасового та вічного, земного та небесного, місце людини у всесвіті, рідної вітчизни — україни у світовій історії сповнили все створене шевченком у літературі пекучою жагою відповіді. творчість кобзаря стверджує життя, воно закликає на духовну боротьбу та соціальний спротив, долає суперечності духовного та соціального буття людства.
шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич бога у світобудові, на місце людини в світі, батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
ответ:
духовний шлях тараса шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості правду божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності.
з одного боку, життя шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»[1]. з другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості[2].
і це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв»[3] та її «мерзенних уславлювачів»[4], як писав шевченко, — можна наблизитися до істини.
місце соціальної етики в літературній спадщині шевченка
літературна спадщина шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. питання про місце соціальної етики в літературній спадщині шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія[5].
питання пізнання життя, тимчасового та вічного, земного та небесного, місце людини у всесвіті, рідної вітчизни — україни у світовій історії сповнили все створене шевченком у літературі пекучою жагою відповіді. творчість кобзаря стверджує життя, воно закликає на духовну боротьбу та соціальний спротив, долає суперечності духовного та соціального буття людства.
шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич бога у світобудові, на місце людини в світі, батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
объяснение: