во по прозе шпага славка беркути ​

Слухаючи розповіді моїх батьків про те, яке у них було дитинство і як вони жили колись, я задумуюся про своє існування. Мені хочеться також бути такою веселою, щасливою і безтурботною. Звичайно, що у моїх предків не було таких покращених умов побуту, не існувало інтернет-зв`язку, не мали такого високого розвитку технологій. Проте люди були більш дружніші, веселіші, більш згуртовані, хоча, звісно, у той час також мали місце певні проблеми. Мені здається, що тодішня молодь була більш впевненою у своєму майбутньому, планували, здобували, розвивали.А для мене сьогоднішня дійсність зі своїм технологічним прогресом у всіх сферах не є такою прекрасною, безтурботною, надійною. Виною моїх вагань стала несправедлива війна на Сході, яка зачепила увесь світ. Братська країна вирішила, що має право відбирати у нас щасливе дитинство, руйнує наші плани і сподівання, посягнула на спокійну старість літніх людей. Люди, з якими мої батьки були колись як рідні, сьогодні стали ворогами; ніхто не міг собі колись уявити наших побратимів зі зброєю в руках проти нас. А ми, діти наших батьків-прадідів, дізнаємося що таке війна з росіянами, з котрими колись наші предки пліч-о-пліч відбивали ворога-загарбника. Усе це – жахливі речі, які важко сприймаються і, які нелегко усвідомити

Объяснение:

В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор українського роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857). У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після перемо¬жної визвольної війни: між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада», в якій взяли участь народні низи — «чернь». Оця «чорна рада» була кульмінаційним епізодом у боротьбі за гетьманську булаву між Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. І хоча підступністю Брюховецький здобув перемогу, автор показує нам і справжнє козацьке братерство, лицарство, честь. Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідного народу визначає сенс життя Шрама: «…Привернемо всю Україну до однієї булави», «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани». Йому властиві риси справжнього лицаря-запорожця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку. Гідний батька і його син — романтичний і мужній Петро Шраменко — «орел, а не козак». Відчуваємо велику симпатію до нього самого автора: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти». Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Недаремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України. Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча — тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах. Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як справді народного ватажка, фольклорно-епічного «батька». Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського ; полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок. Кирило Тур — ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія — філософія свободи, любові й гуманізму, коріння яких — у легендах і переказах про козака Мамая, в характері запорожців. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: «А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже». Пантелеймон Куліш створив яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, справжніх патріотів