Установіть послідовность кроків Вітьки до його мети щодо Галі:
(дивно, але тут здається послідовність, така як у творі. Наприклад, у творі всього 2 частини, в першій частині 14 розділів, у другій - 12. Якщо Ми випишемо, що в якому розділі описано, то виходить така картина:
1) серенада (ч. І, роздлі 4 "Серенада"),
2) вірш у газету (ч.І, розділ 5 "Шановний товаришу Горобець")
3) приворотне зілля ( ч.І, розділ 6 "Зілля, що приворожує...")
4) любовне послання (ч.І, розділ 7 "Федько готує агресію")
5) побачення (якщо мають на увазі перше побачення, то ч. І, розділ 9 "На Голгофу" - і я думаю, що саме це побачення мають на увазі, якщо побачення, коли Вітька на Галю під вербами чекав, то ч. 2, розділ 3 "Скільки буде двічі по два?")
6) дуель (ч.І, розділ 12 "Дуель")
7) кіно (ч. 2, розділ 5 "І везе ж ото людям!")
8) поцілунок (ч. 2, розділ 6 " Ой співали цвіркуни, заливалися...") , 9) сватання (ч.2, розділ 10 "Турецький охотник") .
Можливо, у питанні основний наголос на те. що з цього всього зробив САМ Вітько:
Ми випишемо, що в якому розділі описано, то виходить така картина:
1) серенада (ч. І, роздлі 4 "Серенада"), - співав Вітько
2) вірш у газету (ч.І, розділ 5 "Шановний товаришу Горобець") Федько запропонував, відсилали разом, відповідь чекали разом
3) приворотне зілля ( ч.І, розділ 6 "Зілля, що приворожує...") -ініціатива і дія тільки Федька
4) любовне послання (ч.І, розділ 7 "Федько готує агресію") Федько сам писав, сам носив "посланіє" до Галі
5) побачення (якщо мають на увазі перше побачення, то ч. І, розділ 9 "На Голгофу" - і я думаю, що саме це побачення мають на увазі, якщо побачення, коли Вітька на Галю під вербами чекав, то ч. 2, розділ 3 "Скільки буде двічі по два?") - на побачення Вітька ходив все ж таки сам
6) дуель (ч.І, розділ 12 "Дуель") тут вже Вітька був ініціатором і сам ходив на дуель
7) кіно (ч. 2, розділ 5 "І везе ж ото людям!") Федько допомагав купляти квитки, але до клюбу Вітька з Галею йшов сам
8) поцілунок (ч. 2, розділ 6 " Ой співали цвіркуни, заливалися...") Вітька сам
9) сватання (ч.2, розділ 10 "Турецький охотник") ідея була Фелька і сватати Галю Федько теж ходив один
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.
Відповідь:
Установіть послідовность кроків Вітьки до його мети щодо Галі:
(дивно, але тут здається послідовність, така як у творі. Наприклад, у творі всього 2 частини, в першій частині 14 розділів, у другій - 12. Якщо Ми випишемо, що в якому розділі описано, то виходить така картина:
1) серенада (ч. І, роздлі 4 "Серенада"),
2) вірш у газету (ч.І, розділ 5 "Шановний товаришу Горобець")
3) приворотне зілля ( ч.І, розділ 6 "Зілля, що приворожує...")
4) любовне послання (ч.І, розділ 7 "Федько готує агресію")
5) побачення (якщо мають на увазі перше побачення, то ч. І, розділ 9 "На Голгофу" - і я думаю, що саме це побачення мають на увазі, якщо побачення, коли Вітька на Галю під вербами чекав, то ч. 2, розділ 3 "Скільки буде двічі по два?")
6) дуель (ч.І, розділ 12 "Дуель")
7) кіно (ч. 2, розділ 5 "І везе ж ото людям!")
8) поцілунок (ч. 2, розділ 6 " Ой співали цвіркуни, заливалися...") , 9) сватання (ч.2, розділ 10 "Турецький охотник") .
Можливо, у питанні основний наголос на те. що з цього всього зробив САМ Вітько:
Ми випишемо, що в якому розділі описано, то виходить така картина:
1) серенада (ч. І, роздлі 4 "Серенада"), - співав Вітько
2) вірш у газету (ч.І, розділ 5 "Шановний товаришу Горобець") Федько запропонував, відсилали разом, відповідь чекали разом
3) приворотне зілля ( ч.І, розділ 6 "Зілля, що приворожує...") -ініціатива і дія тільки Федька
4) любовне послання (ч.І, розділ 7 "Федько готує агресію") Федько сам писав, сам носив "посланіє" до Галі
5) побачення (якщо мають на увазі перше побачення, то ч. І, розділ 9 "На Голгофу" - і я думаю, що саме це побачення мають на увазі, якщо побачення, коли Вітька на Галю під вербами чекав, то ч. 2, розділ 3 "Скільки буде двічі по два?") - на побачення Вітька ходив все ж таки сам
6) дуель (ч.І, розділ 12 "Дуель") тут вже Вітька був ініціатором і сам ходив на дуель
7) кіно (ч. 2, розділ 5 "І везе ж ото людям!") Федько допомагав купляти квитки, але до клюбу Вітька з Галею йшов сам
8) поцілунок (ч. 2, розділ 6 " Ой співали цвіркуни, заливалися...") Вітька сам
9) сватання (ч.2, розділ 10 "Турецький охотник") ідея була Фелька і сватати Галю Федько теж ходив один
Пояснення:
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор.