На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.
поет із «давньої казки» лесі українки постає перед нами людиною мужньою, непохитною. він дещо іронічний, безперечно, мудрий. поет почуває себе багатієм і володарем всього світу – йому належать діброви, поля, синє небо. для бертольдо це видається як маріння божевільного. пихатому лицареві не зрозуміти, що для поета головне багатство – духовне. справді творча людина не може бути залежною від кого чи чого б там не було.
в умовах залежності митець перетворюється на ремісника. найголовніше в творчості залишатися особистістю, пропускаючи через призму душі всіпереживання любовні чи громадянсько-суспільні, щоб відбитим світлом відобразились думки. як не можна впіймати сонячного зайчика чи вітерець, прив’язати пісню, затулити сонця, так не підвладні чужій волі душа митця, його думки, мрії, ідеї. та повинен бути неабиякий запас мужності в поета, щоб співати свої пісні вголос, щоб не боятись погроз і переслідувань.
лише вільнолюбство і свобода роблять вдумливу людину поетом, змушують його до відкритого вияву почуттів і думок. поет – це також і патріот, який знаходить потрібні слова для підтримки й наснаги співвітчизників. як в «давній казці» співці підняли бойовий дух бертольдового війська, сприяли його перемозі, так і досі слова поетів мають неабиякий вплив на душі людей. митець – це не лише поет чи художник, ним можна назвати людину будь-якої професії, що формує світогляд народу, виражає головні ідеї розвитку.
в наш час такими людьми, наприклад, є журналісти та телевізійники. від їхньої свідомості залежить те, яким ми бачимо світ довкола. свобода творчості робить наш світ цікавим та різноманітним, де кожен має можливість відкрити частинку свого серця всьому людству. не потрібно боятися вільнолюбства, потрібно сприяти поетам в їхньому творчому злеті, і як темрява зникає при світлі сонця, зникатимуть з нашого життя зрада, зажерливість, марнославство, – безліч гидких вад.
ответ:
объяснение:
поет із «давньої казки» лесі українки постає перед нами людиною мужньою, непохитною. він дещо іронічний, безперечно, мудрий. поет почуває себе багатієм і володарем всього світу – йому належать діброви, поля, синє небо. для бертольдо це видається як маріння божевільного. пихатому лицареві не зрозуміти, що для поета головне багатство – духовне. справді творча людина не може бути залежною від кого чи чого б там не було.
в умовах залежності митець перетворюється на ремісника. найголовніше в творчості залишатися особистістю, пропускаючи через призму душі всіпереживання любовні чи громадянсько-суспільні, щоб відбитим світлом відобразились думки. як не можна впіймати сонячного зайчика чи вітерець, прив’язати пісню, затулити сонця, так не підвладні чужій волі душа митця, його думки, мрії, ідеї. та повинен бути неабиякий запас мужності в поета, щоб співати свої пісні вголос, щоб не боятись погроз і переслідувань.
лише вільнолюбство і свобода роблять вдумливу людину поетом, змушують його до відкритого вияву почуттів і думок. поет – це також і патріот, який знаходить потрібні слова для підтримки й наснаги співвітчизників. як в «давній казці» співці підняли бойовий дух бертольдового війська, сприяли його перемозі, так і досі слова поетів мають неабиякий вплив на душі людей. митець – це не лише поет чи художник, ним можна назвати людину будь-якої професії, що формує світогляд народу, виражає головні ідеї розвитку.
в наш час такими людьми, наприклад, є журналісти та телевізійники. від їхньої свідомості залежить те, яким ми бачимо світ довкола. свобода творчості робить наш світ цікавим та різноманітним, де кожен має можливість відкрити частинку свого серця всьому людству. не потрібно боятися вільнолюбства, потрібно сприяти поетам в їхньому творчому злеті, і як темрява зникає при світлі сонця, зникатимуть з нашого життя зрада, зажерливість, марнославство, – безліч гидких вад.