Вставити прийменники в тексті.
Село стояло … величезній балці. … балки протікала виляючи степова
річечка. Один бік балки зривався високою кручею. Скеля, припавши землею,
поросла деревами. … них вилася стежка, що доводила … містка … річку.
Побравшись стежкою, Марко звернув … криниці. Криниця била … скелі.
сіроманець — головний герой однойменної повісті м. вінграновського. це найстаріший вовк у світі. він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. їх убили люди. залишився сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — василь чепіжний. це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. та це не обізлило вовка проти всіх людей. адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. так, коли їх із андрійком у степу застала заметіль, сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. вовк урятував хлопчикові життя.
сіроманець — досвідчений і мудрий. він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. до його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». а ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
мені сподобався сіроманець. він благородний, справжній друг. вовк любив сашка й андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
а дружба сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може до непередбачуваних наслідків.!
хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії вашої держави?
горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили. славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.
про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами
богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.
славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і однойменну драму михайло старицький.