Втеча трьох братів з Азова: художні засоби

В моїй родині серед зимових свят дуже шанується не тільки Новий Рік, але й Різдво Христове. Для нас це родинне свято. Ми святкуємо його разом с моїми бабусями та дідусями. Зазвичай, родичі збираються у нас вдома біля ялинки, що залишається з Нового Року. Готуватися до Різдва ми починаємо ще зранку. Мама готує смачну кутю з родзинками. Як тільки вечоріє, я несу частину цієї куті до своєї хрещеної матері, яка живе неподалік. Так я висловлюю ій шану, як своїй другій мамі. А вона пригощає мене солодощами та дає подарунок. Потім я разом з друзями йду колядувати. За правилами, я мала би це робити пізніше ввечері, але мама не дозволяє ходити пізно вулицями. Ми приходимо до знайомих нам людей. Заздалегідь ми вивчаємо кілька колядок та співаємо їх. Ми кажемо усім, щоб вони раділи, тому що Іісус Христос народився. За це нам дають солодощі та дрібні гроші. Але солодощі я відразу не їм, бо це можна робити лише за святковим столом. Одного разу ми перевдягалися в костюми та ходили спражнім вертепом: була в нас своя коза, а ще циган, зірка та інші різдвяні персонажі. Я була лікарем та рятувала козу. Ввечері вся наша родина збирається за святковим столом. Ми їмо кутю та м`ясні страви, що їх приготували бабусі. Всією родиною ми згадуємо померлих родичів, а бабуся ставить для них кутю на столі. А мій брат ще ходить вранці до своїх хрещених батьків посівати зерном.

За деякими творами Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила.

Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам'ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?".

Нащо крилатим ґрунт під ногами?