Друга половина XIX ст. В населений пункт під назвою Дяліж (з тексту неясно, що це - село, село чи містечко) приїжджає молодий лікар - Дмитро Іонович Старцев. Поблизу розташовується губернський, тобто знаходиться в якійсь губернії, іншими словами - віддалений від столиці, місто С .; люди, яким довелося туди ненадовго приїхати, скаржаться «на нудьгу і одноманітність життя». Однак місцеві жителі так не вважають, адже в місті «є бібліотека, театр, клуб, бувають бали». Але якщо немає бажання дивитися спектаклі або танцювати, можна, наприклад, відвідати сім'ю Туркіна, що складається з батька сімейства - веселуна Івана Петровича, люблячого розігрувати кумедні сценки, його дружини-письменниці Віри Йосипівни та їх дочки Катерини, тішить слух гостей грою на роялі.
За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.
Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.
Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.
Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.
У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дих
Друга половина XIX ст. В населений пункт під назвою Дяліж (з тексту неясно, що це - село, село чи містечко) приїжджає молодий лікар - Дмитро Іонович Старцев. Поблизу розташовується губернський, тобто знаходиться в якійсь губернії, іншими словами - віддалений від столиці, місто С .; люди, яким довелося туди ненадовго приїхати, скаржаться «на нудьгу і одноманітність життя». Однак місцеві жителі так не вважають, адже в місті «є бібліотека, театр, клуб, бувають бали». Але якщо немає бажання дивитися спектаклі або танцювати, можна, наприклад, відвідати сім'ю Туркіна, що складається з батька сімейства - веселуна Івана Петровича, люблячого розігрувати кумедні сценки, його дружини-письменниці Віри Йосипівни та їх дочки Катерини, тішить слух гостей грою на роялі.
За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.
Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.
Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.
Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.
У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дих