Тарас Шевченко, украинский поэт и художник, называет "незрячими братами" и "гречкосиями" крестьян, которые работают на поле. Он выражает свою симпатию и сочувствие к тяжелой и неблагодарной работе, которую они выполняют.
Чтобы лучше понять, почему Шевченко называет крестьян "незрячими братами" и "гречкосиями", давайте рассмотрим эти слова поближе.
1. "Незрячие братья" - это метафора, которая означает, что крестьяне выполняют свою работу безразлично, словно не видят ее ценности или смысла. Шевченко, скорее всего, использует эту метафору, чтобы подчеркнуть, что крестьяне не получают радости от своей работы из-за ее низкого статуса и тяжести.
2. "Гречкосии" - это слово, произведенное от слова "гречка", популярной культуры зерна, которую украинские крестьяне активно сеяли и собирали. Шевченко, скорее всего, использует это слово, чтобы указать на основной вид работы, выполняемой крестьянами на полях Украины - сбор гречихи. Таким образом, он ассоциирует крестьян с работой на полях и связывает их с этим конкретным типом работы и сельским хозяйством.
Позже на странице: "села краса, / Колхознику степ, школа украшена, / Рабочего труна, / Металургия трун". Шевченко отмечает, что не только крестьяне, но также рабочие, учителя и рабочие в металлургической промышленности выполняют сложную и невидимую работу для блага родины. Это позволяет нам заметить, что он обращается к школьникам и предлагает им смотреть на крестьян с уважением и сочувствием, осознавая их вклад в общественную жизнь и экономику.
Таким образом, Шевченко использует нелестные эпитеты "незрячие братья" и "гречкосии" для выражения своей поддержки и сочувствия к тяжелой работе, которую выполняют крестьяне и другие трудящиеся. Он пытается создать осознание и осознание общественной ценности их труда, чтобы школьники, будучи будущими гражданами, смогли развивать уважение и уважение к труду других людей.
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.
Чтобы лучше понять, почему Шевченко называет крестьян "незрячими братами" и "гречкосиями", давайте рассмотрим эти слова поближе.
1. "Незрячие братья" - это метафора, которая означает, что крестьяне выполняют свою работу безразлично, словно не видят ее ценности или смысла. Шевченко, скорее всего, использует эту метафору, чтобы подчеркнуть, что крестьяне не получают радости от своей работы из-за ее низкого статуса и тяжести.
2. "Гречкосии" - это слово, произведенное от слова "гречка", популярной культуры зерна, которую украинские крестьяне активно сеяли и собирали. Шевченко, скорее всего, использует это слово, чтобы указать на основной вид работы, выполняемой крестьянами на полях Украины - сбор гречихи. Таким образом, он ассоциирует крестьян с работой на полях и связывает их с этим конкретным типом работы и сельским хозяйством.
Позже на странице: "села краса, / Колхознику степ, школа украшена, / Рабочего труна, / Металургия трун". Шевченко отмечает, что не только крестьяне, но также рабочие, учителя и рабочие в металлургической промышленности выполняют сложную и невидимую работу для блага родины. Это позволяет нам заметить, что он обращается к школьникам и предлагает им смотреть на крестьян с уважением и сочувствием, осознавая их вклад в общественную жизнь и экономику.
Таким образом, Шевченко использует нелестные эпитеты "незрячие братья" и "гречкосии" для выражения своей поддержки и сочувствия к тяжелой работе, которую выполняют крестьяне и другие трудящиеся. Он пытается создать осознание и осознание общественной ценности их труда, чтобы школьники, будучи будущими гражданами, смогли развивать уважение и уважение к труду других людей.
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.