Народилася вона в інтелігентній напівбілоруській-напівукраїнській родині 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою, де її батьки відпочивали влітку. Але й до сих пір не встановлено, в якому саме з декількох підмосковних населених пунктів під назвою «Іллінське» відбулася ця подія, так як свідоцтво про народження Олени Теліги було втрачено.
Мати Олени була дочкою православного священика, батько — гідротехніком, працював на Москві-річці, Волзі, Клязьмі, Сіверському Донці, був одним з авторів зрошення Голодному степу біля Ташкенту. Молодший брат української поетеси також був поетом (писав російською мовою), але в порівнянні з Оленою Телігою він був майже невідомий.
Жила Олена Теліга в Москві. Та у 1911 році сім’я Шовгенів переїжджає до Санкт-Петербургу, а звідти у травні 1917 в українське місто Ізюм, де жили родичі Олени Теліги по батьківській лінії.
Дочка освіченого інженера Лєночка Шовгенова далеко не зразу стане однією з найбільших українських поетес і незламним борцем за незалежність Оленою Телігою. Спершу вона навчатиметься в Петербурзі й навіть писатиме російською. Пізніше сама сміятиметься з тих спроб. Власне, усе почнеться тоді, коли її батька Івана Шовгеніва запросять на роботу в Україну, на посаду професора Київської політехніки. Разом з ним до Києва переїде вся родина. Це буде перед самим 1917 роком.
Там Олена Теліганавчалася в жіночій гімназії Олександри Дучинської, де і вивчала українську мову разом з російською, німецькою та французькою. Судячи з табеля, навчалася вона в гімназії на середньому рівні. У 1919 приватна освіта на Україні припинилася і поетесі довелося перейти в народну школу.
Київ тих часів був холодним, незатишним і малолюдним. Там вирувала революція. Там творилася українська держава.
«…я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарчою академією, де викладають «на мові» і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що з такого гарячого Савла я стала не менш гарячим Павлом? З гордості».
Згодом Шовгеніви приєднуються до активного українства. Батько стає міністром уряду УНР, брат Сергій – вояком армії УНР. Але час УНР був, як відомо, коротким. У травні 1919 року батько Олени Теліги їде до Чехії. У травні 1922 він емігрує і мати Олени разом з нею і її братом Сергієм оселилися в м. Тарнові (Польща). Через два місяці вони переїхали до м. Подєбради (Чехія), де батько Олени Теліги викладав в Українській сільськогосподарській академії.
Навесні 1922 року Олена отримала атестат про середню освіту і залишає Україну. Тоді ж вступила до історико-філологічного відділення Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі. На ній уже – невитравний ярлик «петлюрівки».
Тут вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, кубанським козаком і колишнім сотником Армії УНР. Вони одружилися 1 серпня 1926.
Шлюб у них вийшов, сказати б, не зовсім класичний. Патріархатом у родині й не пахло. Проте, матріархатом, здається, теж.
«Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!»
(Мужчинам)
22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до Києва вже справжньою українською націоналісткою. Активно займається налагодженням літературного життя. Навіть стає головою Спілки українських письменників, що навіть у той, досить вільний, час було дуже несподівано й прогресивно.
Але Київ уже давно передчуває репресії. Незважаючи на смертельну небезпеку та вмовляння друзів, Олена Теліга категорично відмовляється покидати столицю.
Тоді, як її соратників заарештовують одного за одним: Івана Рогача, Ярослава Оршана-Чемеринського, Миколу Олійника та інших співробітників часопису «Українське Слово».
«Олена Теліга живе мов на Клондайку, – пише Олег Штуль. – Жахливе харчування, в хаті зимно, нема ні води, ні світла. Але поетка щоденно, точно о 9 годині ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, трясучись від холоду з посинілими пальцями, але з привітною й підбадьорюючою усмішкою – в помешканні Спілки на вулиці Трьохсвятительській».
Уранці 9 лютого 1942 Олена, як завжди, прийшла на роботу до Спілки. Там на неї вже чекали гестапівці. Рівно за годину сюди ж приходить і вірний подруг Михайло. Хоч міг і не прийти, адже не був членом Спілки.
Олену Телігу разом з чоловіком та іншими українськими націоналістами було розстріляно 22 лютого 1942 року в Бабиному Яру.
Існує чутка, що один з катів згодом зізнавався, що досі не бачив мужчини, який би вмирав так героїчно, як ця вродлива жінка. Цій чутці цілком можна повірити, якщо взяти до уваги життєве кредо поетеси:
«Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя».
Народилася вона в інтелігентній напівбілоруській-напівукраїнській родині 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою, де її батьки відпочивали влітку. Але й до сих пір не встановлено, в якому саме з декількох підмосковних населених пунктів під назвою «Іллінське» відбулася ця подія, так як свідоцтво про народження Олени Теліги було втрачено.
Мати Олени була дочкою православного священика, батько — гідротехніком, працював на Москві-річці, Волзі, Клязьмі, Сіверському Донці, був одним з авторів зрошення Голодному степу біля Ташкенту. Молодший брат української поетеси також був поетом (писав російською мовою), але в порівнянні з Оленою Телігою він був майже невідомий.
Жила Олена Теліга в Москві. Та у 1911 році сім’я Шовгенів переїжджає до Санкт-Петербургу, а звідти у травні 1917 в українське місто Ізюм, де жили родичі Олени Теліги по батьківській лінії.
Дочка освіченого інженера Лєночка Шовгенова далеко не зразу стане однією з найбільших українських поетес і незламним борцем за незалежність Оленою Телігою. Спершу вона навчатиметься в Петербурзі й навіть писатиме російською. Пізніше сама сміятиметься з тих спроб. Власне, усе почнеться тоді, коли її батька Івана Шовгеніва запросять на роботу в Україну, на посаду професора Київської політехніки. Разом з ним до Києва переїде вся родина. Це буде перед самим 1917 роком.
Там Олена Теліганавчалася в жіночій гімназії Олександри Дучинської, де і вивчала українську мову разом з російською, німецькою та французькою. Судячи з табеля, навчалася вона в гімназії на середньому рівні. У 1919 приватна освіта на Україні припинилася і поетесі довелося перейти в народну школу.
Київ тих часів був холодним, незатишним і малолюдним. Там вирувала революція. Там творилася українська держава.
«…я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарчою академією, де викладають «на мові» і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що з такого гарячого Савла я стала не менш гарячим Павлом? З гордості».
Згодом Шовгеніви приєднуються до активного українства. Батько стає міністром уряду УНР, брат Сергій – вояком армії УНР. Але час УНР був, як відомо, коротким. У травні 1919 року батько Олени Теліги їде до Чехії. У травні 1922 він емігрує і мати Олени разом з нею і її братом Сергієм оселилися в м. Тарнові (Польща). Через два місяці вони переїхали до м. Подєбради (Чехія), де батько Олени Теліги викладав в Українській сільськогосподарській академії.
Навесні 1922 року Олена отримала атестат про середню освіту і залишає Україну. Тоді ж вступила до історико-філологічного відділення Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі. На ній уже – невитравний ярлик «петлюрівки».
Тут вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, кубанським козаком і колишнім сотником Армії УНР. Вони одружилися 1 серпня 1926.
Шлюб у них вийшов, сказати б, не зовсім класичний. Патріархатом у родині й не пахло. Проте, матріархатом, здається, теж.
«Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!»
(Мужчинам)
22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до Києва вже справжньою українською націоналісткою. Активно займається налагодженням літературного життя. Навіть стає головою Спілки українських письменників, що навіть у той, досить вільний, час було дуже несподівано й прогресивно.
Але Київ уже давно передчуває репресії. Незважаючи на смертельну небезпеку та вмовляння друзів, Олена Теліга категорично відмовляється покидати столицю.
Тоді, як її соратників заарештовують одного за одним: Івана Рогача, Ярослава Оршана-Чемеринського, Миколу Олійника та інших співробітників часопису «Українське Слово».
«Олена Теліга живе мов на Клондайку, – пише Олег Штуль. – Жахливе харчування, в хаті зимно, нема ні води, ні світла. Але поетка щоденно, точно о 9 годині ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, трясучись від холоду з посинілими пальцями, але з привітною й підбадьорюючою усмішкою – в помешканні Спілки на вулиці Трьохсвятительській».
Уранці 9 лютого 1942 Олена, як завжди, прийшла на роботу до Спілки. Там на неї вже чекали гестапівці. Рівно за годину сюди ж приходить і вірний подруг Михайло. Хоч міг і не прийти, адже не був членом Спілки.
Олену Телігу разом з чоловіком та іншими українськими націоналістами було розстріляно 22 лютого 1942 року в Бабиному Яру.
Існує чутка, що один з катів згодом зізнавався, що досі не бачив мужчини, який би вмирав так героїчно, як ця вродлива жінка. Цій чутці цілком можна повірити, якщо взяти до уваги життєве кредо поетеси:
«Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя».
Объяснение:
1.Кульмінацією твору В. Дрозда "Білий кінь Шептало" є епізод, у якому описано
а)втеча коня з табуна
б)повернення коня до стайні
в)очікування неприємної роботи
г)картину водопою коней
2.Суперечність образу коня Шептала з однойменного твору В. Дрозда полягає в тому, що він
а)
працьовитий, але тільки тоді, коли сам схоче
б)
б)прагне до волі, бути особиствстю і разом з тим із тим боїться виділятися, надає перевагу сірості
в)
добрий у душі, але жорстокий у своїй поведінці та вчинках
г)
має талант, здібності, але не хочу їх ікуму показати, прикидається сірим, звичайним
3.Щоб не виділятися, порозумітися з конюхом, білий кінь Шептало
а)
а)прикидався покірним, слухняним
б)
брався за найважчу роботу з радістю
в)
зупиняв бійки й пустоші молодих коней
г)
біг попереду всіх до водопою
4.Предками білого коня Шептала з однойменного твору В. Дрозда були
а)
дикі мустанги
б)
б)циркові коні
в)
царські коні
г)
коні Пржевальського
5.Кінь Шептало соромився
а)
а)упряжі, підневільного становища
б)
своєї брудної сірої шкіри
в)
злого й нерозумного конюха
г)
брудної, занедбаної стайні
6.Коли Шептало був малим, мати розповідала йому про
а)
а)його дідів та прадідів
б)
важливість якісного харчування
в)
важке життя коней у конюшнях
г)
про коней на війні
7.Укажіть, як ставилися до Шептала бригадні коні
а)
співчували
б)
глузували
в)
обходили стороною
г)
г)недолюблювали
8.Як вчинив Шептало після втечі
а)
повернувся гордовитим, викупаним, білим конем
б)
б)повернувся викачавшись у бруді, щоб не відрізнятися від інших
в)
примкнув до дикого табуна
г)
примкнув до бродячого цирку