Багато рис характеру, які ми виховуємо в собі з самого дитинства, за до батьків або самостійно, допомагають нам у подальшому. На мій погляд, одним з таких якостей є терпіння. Адже кожному з нас доводиться що-небудь терпіти. Хтось терпить постійні пробки по дорозі на роботу, хто-то докори батьків, а хтось- щоденну фізичну біль, намагаючись встати на ноги після операції, щоб вести повноцінне життя. Терпіння - це закон сучасного суспільства.Так що ж таке терпіння? У словнику Даля дається наступне визначення: «Терпіння - це стан, властивість, протилежне нетерпінню, непостійності, необачності, запальності, вимогливості. Терпіти - значить виносити, переносити, потребувати, страждати, кріпитися, мужатися, триматися». Саме в терпінні проявляється сила і велич духу, лагідність, смирення, поблажливість. Словник Ожегова говорить нам, що терпіти – це миритися з наявністю, з існуванням чого-небудь мимоволі; стійко переносити що-небудь, наприклад, страждання, біль, незручність. У свою чергу словник Ушакова стверджує, що терпіти - значить не вимагати поспішності, бути такою людиною, що завжди може відкласти розпочату, почекати. Народна мудрість, виражена в прислів'ях і приказках, говорить: «Терпіння і труд все перетруть». І це, дійсно, так. Терпіння притаманне кожному з нас, адже воно є головним законом життя. Просто хтось має їм у більшій мірі, хто в меншій. Багато людей, коли починає будь-яку справу, раптом стикаються з труднощами, забувають про свою мету й зупиняються на півдорозі. І лише деякі, терпляче й наполегливо працюючи, домагаються бажаного... Майже всі професії вимагають від людини самовладання і стійкості духу, а головне – терпіння. Адже будь-який успіх залежить не тільки від винахідливості, але і від терпіння. Терпеливе ставлення до колег, підлеглих, уміння терпляче і уважно розбиратися в будь-якій роботі - ось професійне кредо будь-якого, закон сучасного життя.Самим великим терпінням, на мій погляд, повинен володіти людина, що працює з дітьми, - це вчитель або вихователь. Кожен день я ходжу в школу і бачу, як нелегко викладачам доносити знання до нас, учнів, не завжди бажають щось засвоювати й запам'ятовувати. Але вчитель не має права здатися, це його робота, покликання. І терпіння – головний закон його життя. Терпляче пояснюючи матеріал уроку, намагаючись по крупицях донести до учнів все саме нове й цікаве, вчитель відкриває нам двері у величезний світ, допомагає зрозуміти і знайти себе, визначитися з життєвим вибором.Терпіння – це ще і самий необхідний аспект для створення щасливої сім'ї. Терпеливе ставлення до недоліків і слабкостей один одного – це головне в побудові сімейних відносин. А виростити дітей, здорових і морально, і фізично, можуть тільки терплячі батьки, поважають інтереси один одного і інтереси дитини.Здатність проявляти терпіння є силою, з якою ніяка інша сила не зрівняється. Русь-матінка не раз зазнавала набігів чужинців, але ніхто і ніколи не зміг розгромити і захопити нашу країну, а все завдяки волі і терпіння російського народу.Росія – багатонаціональна держава. Толерантне ставлення один до одного народів, що живуть в ній, їх дружба і взаєморозуміння – це теж терпіння, вміння приймати і поважати чужу культуру, релігію, традиції. Саме це і робить нашу країну такою могутньою!Важливо пам'ятати, що терпіння завжди щедро винагороджується: комусь приносить гроші або успіх, кому-то любов чи славу, самоповага або здоров'я. Якщо ви змогли винести всі випробування на шляху до мети, значить, вас можна назвати по-справжньому терплячим і стійким людиною, гідним того, до чого ви прагнули.
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.