Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Слово вчить і клекоче, коле і пестить, підносить і очищає, воно може бути ковадлом і струною, кастетом і опахалом, тавром і знаменом, аналітичною лупою і монументом. Ми висловлюємо спонуку і згоду, радість і горе. Захоплення красою. Надію в молитві і в «Я тебе люблю». Слово – засіб порозуміння між людьми. Словом ми осягаємо світ – це інструмент пізнання, найцінніший дар природи. Людину і людство створило слово. Ми всі діти слова – від колискової пісні, від зародку цивілізації. Слово – ген культури, душа народу, жива пам’ять про все, що при нас і до нас було. У слові ми знаходимо свій самовияв, своє особисте «Я».Словом облаштовуємо довкілля – це робоче знаряддя і продуктивний чинник, що оцінюється в економічних вимірах, прибутками і збитками, заможністю і злиднями. Слово імпортується й іде на експорт. Слово – «ясна зброя» (М. Рильський), «зброя іскриста» (Леся Українка). Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним – слабка. Слово – це лінгвосфера Землі у локоні телерадіоефіру. Словом ми творимо світ фантастичних образів. Слово – лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире – є кодексом поведінки. З одного почутого слова ми розпізнаємо, хто є хто і звідки. Слово – візитна картка віку, професії, соціального стану. Країни і громадянства, рідного краю. Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті, слово охороняє культурну цілісність та інформаційний суверенітет нації від нашестя чужого слова
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Слово вчить і клекоче, коле і пестить, підносить і очищає, воно може бути ковадлом і струною, кастетом і опахалом, тавром і знаменом, аналітичною лупою і монументом. Ми висловлюємо спонуку і згоду, радість і горе. Захоплення красою. Надію в молитві і в «Я тебе люблю». Слово – засіб порозуміння між людьми. Словом ми осягаємо світ – це інструмент пізнання, найцінніший дар природи. Людину і людство створило слово. Ми всі діти слова – від колискової пісні, від зародку цивілізації. Слово – ген культури, душа народу, жива пам’ять про все, що при нас і до нас було. У слові ми знаходимо свій самовияв, своє особисте «Я».Словом облаштовуємо довкілля – це робоче знаряддя і продуктивний чинник, що оцінюється в економічних вимірах, прибутками і збитками, заможністю і злиднями. Слово імпортується й іде на експорт. Слово – «ясна зброя» (М. Рильський), «зброя іскриста» (Леся Українка). Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним – слабка. Слово – це лінгвосфера Землі у локоні телерадіоефіру. Словом ми творимо світ фантастичних образів. Слово – лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире – є кодексом поведінки. З одного почутого слова ми розпізнаємо, хто є хто і звідки. Слово – візитна картка віку, професії, соціального стану. Країни і громадянства, рідного краю. Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті, слово охороняє культурну цілісність та інформаційний суверенітет нації від нашестя чужого слова