Україну вже давно асоціюють з іменами, так, не з діями чи змінами, а саме з іменами. Ці імена знають усюди: і в Кракові, і в Лондоні, в Берліні та навіть у Вашингтоні. Українські митці підкорили світ, саме вони зробили Україну пізнаваною. Мабуть, кожен українець достеменно знає і може назвати ці імена. Так, я говорю про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Миколу Леонтовича, Ліну Костенко і… Олександра Довженка. І саме сьогодні, я хочу звернути вашу увагу на творчість останнього у списку — кінорежисера, сценариста і просто талановитого письменника Олександра Довженка.
Твори Олександра Довженка особливі: вони відверті, чесні, справжні… Коли читаєш їх, то захоплюєшся майстерністю письменника, його умінням розкрити найтоншу, найінтимнішу тему так, щоб кожен читач зумів це правильно сприйняти і перейнятися важливою, гострою проблемою. Довженко у своїх творах часто звертався до вічних цінностей людства: він писав про кохання, про чесну працю, про красу світу, у якому ми живемо, про добрі стосунки у родині і, звичайно, про людське щастя. Найпопулярнішими його творами і зараз залишаються дві кіноповісті: «Зачарована Десна» і «Україна в огні». Тому далі трохи про них.
«Зачарована Десна» — це історія спогадів; це звернення автора до самого початку — до свого дитинства. У цій легкій, теплій повісті митець звертається до найкращого, що у нього є — пам’яті про свою родину. У ній Довженко з особливим натхненням зображає людей праці. Дід Семен (старий чумак) схожий у нього на святого Миколая, батько Петро постає перед читачем найгарнішою, найпрекраснішою людиною на світі, з якої можна писати богів, лицарів, апостолів і великих учених. Автор не забуває ні про матір, ні про бабусю: вони, звичайні сільські жінки, наділені у цьому творі якимось особливим шармом, який, у свою чергу, робить їхні образи справжніми і неповторними. Повість змушує кожного читача подумати про своє ставлення до рідних і близьких, навчає добру, чесності, працелюбності та любові до природи. Прочитавши цей твір, розумієш, що в праці завжди треба шукати натхнення — бо тільки тоді вдається досягти гармонії в житті та у своїй душі.
«Україна в огні» — пронизлива історична кіноповість, яку читати без сліз просто неможливо. Олександр Петрович без страху змальовує у ній криваві події 40-х років минулого сторіччя — страшенну війну радянських людей з фашистами безпосередньо на території України. Саме у таких ситуаціях, коли кожної миті можна померти, відкриваються справжні людські душі, дають про себе знати вічні цінності. У цій повісті поруч зі сміливцями, героями існують боягузи і зрадники. На цьому контрасті можна якнайкраще розгледіти те, до чого кожен з нас найбільше прагне, що найбільше цінує. Особисто мене вразило незіпсоване, невульгарне кохання, яке розгорталося між двома, ще зовсім молодими людьми прямо на фронті, під вистрілами і вибухами. Вражає і сміливість чоловіків, а особливо Лавріна Запорожця, який усіма силами намагався врятувати якнайбільше своїх односельчан попри те, що багато хто його зненавидів і вважав зрадником. Вражає жіночка гідність і уміння співпереживати. Вражає те, що більшість змогла зберегти свою людяність за нелюдських умов. Вражає…
Отже, твори Олександра Довженка наповнені глибоким змістом, правильними думками і добрими настановами. У них можна побачити справжні життєві цінності, які дійсно є важливими для кожної людини. Тому пропоную усім, хто ще досі не знайомий з творами цього українського митця, якнайшвидше вирішити це питання і нарешті насолодитися творами, які відразу заполонять ваше серце.
Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний».
Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Римування: паралельне.
Віршовий розмір: ямб.
Композиція: Експозиція: А в долині козак лежить, / Порубаний, постріляний... Зав’язка: Ой коню мій вороненький, / Біжи, коню, дорогою, / Та прибіжиш під батьків двір. Кульмінація: Ой коню мій вороненький, / А де ж мій син молоденький? Розв’язка: Та вже ж твій син оженився, / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Художні особливості (засоби) твору: Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче». Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький! Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».
Яких страждань зазнав козак у долині? - А в долині козак лежить, / Порубаний, постріляний...
Україну вже давно асоціюють з іменами, так, не з діями чи змінами, а саме з іменами. Ці імена знають усюди: і в Кракові, і в Лондоні, в Берліні та навіть у Вашингтоні. Українські митці підкорили світ, саме вони зробили Україну пізнаваною. Мабуть, кожен українець достеменно знає і може назвати ці імена. Так, я говорю про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Миколу Леонтовича, Ліну Костенко і… Олександра Довженка. І саме сьогодні, я хочу звернути вашу увагу на творчість останнього у списку — кінорежисера, сценариста і просто талановитого письменника Олександра Довженка.
Твори Олександра Довженка особливі: вони відверті, чесні, справжні… Коли читаєш їх, то захоплюєшся майстерністю письменника, його умінням розкрити найтоншу, найінтимнішу тему так, щоб кожен читач зумів це правильно сприйняти і перейнятися важливою, гострою проблемою. Довженко у своїх творах часто звертався до вічних цінностей людства: він писав про кохання, про чесну працю, про красу світу, у якому ми живемо, про добрі стосунки у родині і, звичайно, про людське щастя. Найпопулярнішими його творами і зараз залишаються дві кіноповісті: «Зачарована Десна» і «Україна в огні». Тому далі трохи про них.
«Зачарована Десна» — це історія спогадів; це звернення автора до самого початку — до свого дитинства. У цій легкій, теплій повісті митець звертається до найкращого, що у нього є — пам’яті про свою родину. У ній Довженко з особливим натхненням зображає людей праці. Дід Семен (старий чумак) схожий у нього на святого Миколая, батько Петро постає перед читачем найгарнішою, найпрекраснішою людиною на світі, з якої можна писати богів, лицарів, апостолів і великих учених. Автор не забуває ні про матір, ні про бабусю: вони, звичайні сільські жінки, наділені у цьому творі якимось особливим шармом, який, у свою чергу, робить їхні образи справжніми і неповторними. Повість змушує кожного читача подумати про своє ставлення до рідних і близьких, навчає добру, чесності, працелюбності та любові до природи. Прочитавши цей твір, розумієш, що в праці завжди треба шукати натхнення — бо тільки тоді вдається досягти гармонії в житті та у своїй душі.
«Україна в огні» — пронизлива історична кіноповість, яку читати без сліз просто неможливо. Олександр Петрович без страху змальовує у ній криваві події 40-х років минулого сторіччя — страшенну війну радянських людей з фашистами безпосередньо на території України. Саме у таких ситуаціях, коли кожної миті можна померти, відкриваються справжні людські душі, дають про себе знати вічні цінності. У цій повісті поруч зі сміливцями, героями існують боягузи і зрадники. На цьому контрасті можна якнайкраще розгледіти те, до чого кожен з нас найбільше прагне, що найбільше цінує. Особисто мене вразило незіпсоване, невульгарне кохання, яке розгорталося між двома, ще зовсім молодими людьми прямо на фронті, під вистрілами і вибухами. Вражає і сміливість чоловіків, а особливо Лавріна Запорожця, який усіма силами намагався врятувати якнайбільше своїх односельчан попри те, що багато хто його зненавидів і вважав зрадником. Вражає жіночка гідність і уміння співпереживати. Вражає те, що більшість змогла зберегти свою людяність за нелюдських умов. Вражає…
Отже, твори Олександра Довженка наповнені глибоким змістом, правильними думками і добрими настановами. У них можна побачити справжні життєві цінності, які дійсно є важливими для кожної людини. Тому пропоную усім, хто ще досі не знайомий з творами цього українського митця, якнайшвидше вирішити це питання і нарешті насолодитися творами, які відразу заполонять ваше серце.
Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Римування: паралельне.
Віршовий розмір: ямб.
Композиція: Експозиція: А в долині козак лежить, / Порубаний, постріляний... Зав’язка: Ой коню мій вороненький, / Біжи, коню, дорогою, / Та прибіжиш під батьків двір. Кульмінація: Ой коню мій вороненький, / А де ж мій син молоденький? Розв’язка: Та вже ж твій син оженився, / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Художні особливості (засоби) твору: Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче». Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький! Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».
Яких страждань зазнав козак у долині? - А в долині козак лежить, / Порубаний, постріляний...