Як Гвинтовка здобув титул князя?
Ким за національністю була дружина Гвинтовки?
Хто такі синьожупанники та червоножупанники?
«У нас у Січі чи гетьман, чи отаман, чи так собі чоловік — усе рівний товариш, усе християнська душа. То тільки ваша городова старшина завела так, що коли не пан, то й не чоловік. Не про гетьманство наш брат запорожець думає: думає він про те, як би та як до вам у вашій тяжкій долі! Серце моє болить, дивлячись на ваше убозтво. За батька Хмельницького текли по Вкраїні медовії ріки, люд убиравсь пишнота красно, як мак у городі; а тепер достались ви таким старшинам та гетьманам, що скоро й шкуру з вас іздеруть» - кому належать ці слова?
Як називалося урочище, в якому судили Кирила Тура?
«…був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами».
У якому місті відбувалася чорна рада?
Чому вибори гетьмана Брюховецького назвали «Чорною радою»?
Як склалася доля Сомка після виборів гетьмана?
Хто хотів до Сомку втекти з тюрми?
Скільки часу Брюховецький був гетьманом і яка його подальша доля?
Як називалася епоха, описана у романі і скільки часу вона тривала?

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт». джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Поема «Сон» є одним із шедеврів творчості Т.Г. Шевченка. Цей твір став прекрасним відображенням життя людей села у тяжкі роки кріпосництва.

Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:

Накралися! А що взяли
На той свiт з собою?

Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:

А онде пiд тином опухла дитина,
Голоднее мре,
а мати пшеницю на панщинi жне.

Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.

Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.

Аж потiють та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати благоволять…

Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.

Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.

Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.

Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.