Які художні засоби вжито в рядках з поезії Андрія Малишка «Вчителька»?Знов щебече юнь i цвiте трава,Пiзнаю тебе в постатi несхилiй,Вчителько моя, зоре свiтова,Раднице моя На Вкраїнi милiй!
Повість Гр. Тютюнника "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..."
...Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, що й дорослим інколи було не до снаги.
Важливою історичною передумовою організації книгописання в Києво-Печерському монастирі в роки ігуменства Феодосія Печерського стало запровадження ним в обителі Студійського статуту. Один із його приписів (§26) зобов'язував ченців займатися читанням книг у вільні дні від виконання монастирських робіт: «Должно знать, что в те дни, в которые мы свободны от телесных дел, ударяет книгохранитель в дерево и собираются братья в книгохранительную комнату и берёт каждый книгу, и читает до вечера; перед клепанєм же к светильничному ударяет опять однажды книжный приставник и все приходят и возвращают книги по записи; кто же умедлит (опоздает) возвратить книгу, да подвергнется эпитимии»
Для реалізації цього припису на практиці необхідно було організувати книгописання в обителі та розпочати збирання монастирської бібліотеки. Однією з передумов організації книготворення в Печерському монастирі було те, що він з перших же років стає твердинею грамоти. Це випливало з простої необхідності кожного ченця читати Святе Письмо і богослужбові книги
До передумов варто також додати велику ціну книги та їхню відносну рідкість в другій половині ХІст. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. За свідченнями візантійських джерел, за одну книгу в ХІ-ХШст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі [7,312 - 313]. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі, особливо в друг.пол. ХІст. Автор приписки до відомого Мстиславового Євангелія(близько 1115р.), переписаного поповичем Алексою і майстром Жаденом, зазначив: "Цену же евангелия сего един Бог ведае"
Повість Гр. Тютюнника "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..."
...Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, що й дорослим інколи було не до снаги.
Важливою історичною передумовою організації книгописання в Києво-Печерському монастирі в роки ігуменства Феодосія Печерського стало запровадження ним в обителі Студійського статуту. Один із його приписів (§26) зобов'язував ченців займатися читанням книг у вільні дні від виконання монастирських робіт: «Должно знать, что в те дни, в которые мы свободны от телесных дел, ударяет книгохранитель в дерево и собираются братья в книгохранительную комнату и берёт каждый книгу, и читает до вечера; перед клепанєм же к светильничному ударяет опять однажды книжный приставник и все приходят и возвращают книги по записи; кто же умедлит (опоздает) возвратить книгу, да подвергнется эпитимии»
Для реалізації цього припису на практиці необхідно було організувати книгописання в обителі та розпочати збирання монастирської бібліотеки. Однією з передумов організації книготворення в Печерському монастирі було те, що він з перших же років стає твердинею грамоти. Це випливало з простої необхідності кожного ченця читати Святе Письмо і богослужбові книги
До передумов варто також додати велику ціну книги та їхню відносну рідкість в другій половині ХІст. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. За свідченнями візантійських джерел, за одну книгу в ХІ-ХШст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі [7,312 - 313]. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі, особливо в друг.пол. ХІст. Автор приписки до відомого Мстиславового Євангелія(близько 1115р.), переписаного поповичем Алексою і майстром Жаденом, зазначив: "Цену же евангелия сего един Бог ведае"
Объяснение: