Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина.
Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Українська філософська традиція (правда, на вульгарному, «низькому» рівні) була представлена в творчості т.зв. мандрівних дяків. Останні з’являються як результат «перевиробництва» інтелектуальних кадрів, що стало можливим завдячуючи існуванню Києво-Могилянської академії та її філій.
Мандрівні дяки, здебільшого, мали певний рівень філософських знань. Й водночас добре знали реальне життя простолюду, його духовний світ. Вони творили власну специфічну культуру, яка поєднувала народну творчість зі шкільною вченістю. Мандрівні дяки в своїй писаннях виражали риси української ментальності, зокрема прагнення до волі, намагання втекти від реалій світу, власне, тих рис, що були притаманні козацтву. До таких мандрівних дяків, наприклад, можна віднести згадуваного Климентія Зіновіїва.
Відповідь:
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина.
Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Українська філософська традиція (правда, на вульгарному, «низькому» рівні) була представлена в творчості т.зв. мандрівних дяків. Останні з’являються як результат «перевиробництва» інтелектуальних кадрів, що стало можливим завдячуючи існуванню Києво-Могилянської академії та її філій.
Мандрівні дяки, здебільшого, мали певний рівень філософських знань. Й водночас добре знали реальне життя простолюду, його духовний світ. Вони творили власну специфічну культуру, яка поєднувала народну творчість зі шкільною вченістю. Мандрівні дяки в своїй писаннях виражали риси української ментальності, зокрема прагнення до волі, намагання втекти від реалій світу, власне, тих рис, що були притаманні козацтву. До таких мандрівних дяків, наприклад, можна віднести згадуваного Климентія Зіновіїва.