. Що ж розуміється під історичною пам'яттю? Тлумачення терміна історична пам'ять має безліч варіацій, проте в цілому історичну пам'ять можна визначити як здатність суспільних суб'єктів зберігати і передавати з покоління в покоління знань про минулі історичні події, про історичних діячів минулих епох, про національних героїв і вероотступниках, про традиції та колективний досвід освоєння соціального і природного світу, про етапи, які пройшов той чи інший етнос, нація, народ у своєму розвитку . Важливо те, що історична пам'ять є основою культурної спадкоємності поколінь і національно-громадянської ідентичності. Процес формування історичної пам'яті досить складний.Одні і ті ж явища минулого нерідко отримують в різних системах історичних уявлень діаметрально протилежну оцінку, що визначає їх неоднакове звучання в пам'яті різних соціальних класів» . У українських умовах з її багатонаціональним складом населення, коли кожен етнос має свої ціннісні установки, традиції, релігійні переконання і культуру, формування історичної пам'яті стає тим більш складним процесом. Серед інших факторів, що впливають на формування історичної пам'яті, слід зазначити: соціально-економічні умови розвитку російського суспільства; ідеологічні установки; рівень освіти у середній і вищій школі; ставлення до історії та історичної науки в цілому; діяльність засобів масової інформації та ін На процес формування історичної свідомості сучасної молоді впливають всі перераховані фактори. Однак формування історичної пам'яті на науковій основі відбувається в процесі систематичного вивчення історії. І тут в першу чергу необхідно відзначити роль школи і вплив знань, отриманих на уроках історії. Адже шкільна історична освіта є основою формування і розвитку етнічної самосвідомості та історичної пам'яті підростаючого покоління. Але тут виникає проблема достовірності та об'єктивності знань, які в свою чергу залежать від змісту шкільних підручників і від позиції педагогів. Що стосується змісту шкільних підручників, то це окрема проблема, але очевидним є той факт, що першочергове завдання творців єдиного підручника з історії полягає в тому, що матеріал, поданий у підручнику повинен формувати в учнів ціннісні орієнтації, спрямовані на виховання патріотизму, громадянськості та міжнаціональної толерантності. Одним із головних завдань шкільного курсу історії необхідно виділити — формування громадянської загальноросійської ідентичності. При цьому необхідно посилити акцент багатонаціонального та поліконфесійного складі населення країни як найважливішої особливості вітчизняної історії. Що ж стосується вчителів історії, то вони повинні пам'ятати, що процес формування історичної пам'яті на уроках історії повинен відрізнятися системністю, цілеспрямованістю і послідовністю. Систематична і цілеспрямована діяльність по формуванню історичної пам'яті повинна продовжуватися і у вищій школі, де у студентів важливо розвивати здатність зберігати і осмислювати власний досвід і досвід попередніх поколінь. Ключове місце тут належить курсу вітчизняної історії, а також різним додатковим курсів, пов'язаних з історичною проблематикою. В даний час школа і вуз не можуть повною мірою вирішити проблему формування історичної пам'яті молодого покоління. Все це посилюється падінням престижу історії. Не менш трагічний той факт, що фактично вся історична ідентичність російського суспільства тримається на пам'яті про Велику Вітчизняну війну, що є недостатнім. Їх потрібно повернути у свідомість людей, щоб вони відчували себе відповідальними спадкоємцями колишніх поколінь» . Завдання формування та збереження історичної пам'яті повинна вирішуватися за активної участі держави та інститутів, які реалізують єдину стратегію розвитку історичної свідомості молоді. В даний час російський уряд усвідомлює на скільки важлива задача формування історичної пам'яті та національно-громадянської ідентичності у сучасної молоді. Цим і пояснюється повішений інтерес до питань розвитку загальної історичної освіти. Успішність реалізації державою політики формування історичної пам'яті залежить також від готовності суспільства і педагогічної спільноти сприйняти запропоновані йому політичні ідеї. Як ми бачимо, проблема формування історичної пам'яті в сучасній молоді являє собою складний і багатогранний процес. Головними механізмами формування історичної пам'яті молоді є: школа, внз, засоби масової інформації, тобто інститути, що оточують молодих людей в процесі їх соціалізації. У світлі вище сказаного можна зазначити, що очевидна необхідність вироблення єдиної стратегії у питанні формування історичної пам'яті у сучасного покоління з боку держави, школи, вузу і соціальних інститутів.
Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.Епі́тет- визначення при слові, що впливає на його виразність. Порівняння – порівняно – проти Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить. Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар). З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети). 2. Порівнюючи – порівняно Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.
Порівняння – порівняно – проти
Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.
Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар).
З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети).
2. Порівнюючи – порівняно
Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.