Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко — звичайні школярі-шестикласники. Сергія і Митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. Хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.
Друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев гали, як булькає вода у глибокому місці.
Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Легендарна полтавчанка Маруся Чурай залишила помітний слід у пісенній спадщині української культури. На жаль, сьогодні на Полтавщині вже нічого не нагадує про життя і творчість великої поетеси. Немає вже знаменитої Марусиної криниці, оспіваної у піснях: "Ішов милий горонькою, Мила — під горою. Зацвів милий роженькою, Мила — калиною". Не відає ніхто і про могилу Марусі Чурай. А от пісні її, мабуть, житимуть вічно. Бо вони — голос самої України, як і сама поетеса.
Дослідники неодноразово ставили собі питання: а чи була ж вона, Маруся Чурай? Мало хто захоче повірити в те, що і сама вона, і її життя-спалах — лише прекрасна легенда. Була така велика поетеса з народу. А її пісня позначила дух української спільноти на довгі віки, а можливо — і навіки. І в цьому, мабуть, не так уже й важливо — легенда вона чи ні, якщо цій легенді стільки років, скільки століть боротьби України за свою долю у світі. А скількох людей вона живила ці віки, скільки митців черпали своє натхнення у піснях Марусі Чурай! Іван Котляревський вкладає її пісню в уста героїні "Наталки-Полтавки", а Квітка-Основ'яненко зберігає її живописний портрет. Могутні мелодії Марусині наповнюють геніальну музику Лисенка. Михайло Старицький пише на сюжет її пісні п'єсу. Життя Марусі надихає на створення про неї поем, віршів Володимира Самійленка, Любов Забашту, Івана Хоменка, Ліну Костенко...
Склалося так, що пісні Марусі Чурай упродовж віків жили своїм окремим життям, а життя їх творця неначе все вмістилося в історії її нещасливого кохання з Грицьком Бобренком. Насправді це не просто особиста драма поетеси — це драма всього суспільства, яке посилає на смерть істинний талант. У останню мить за наказом Богдана Хмельницького їй скасували смертний вирок. Та недовго вона спокутувала свій гріх — за рік Марусі не стало. Двадцятивосьмирічна дівчина пішла з життя, залишивши по собі невмирущу пам'ять у своїх піснях:
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько
любить...
Що ж зробило пісні Марусі Чурай безсмертними? Що вклала вона у свої слова, що послала майбутнім поколінням? Я не помилюся, якщо скажу, що це — героїзм, звитяга, вірність, ніжність, віра, гідність, свобода помислів, прагнення людей жити в мирі і йти до щастя чесним шляхом. Це ті цінності, які накопичувала в собі нація упродовж століть.
У піснях Марусі Чурай відображено сумні і радісні, щасливі й трагічні дороги її народу. У відомій пісні "Засвіт встали козаченьки" — не просто картина опівнічного виходу козаків у похід. На мою думку, тут широко відображено людські настрої. Переплелися у величну символіку образи матері, сина, дівчини, звичаїв і вірувань. Це епічна драма, це симфонія часу.
Пісні Марусі Чурай, пройшовши решето віків, ідуть у нові століття. Вона — наша вічна Сучасниця. Вона — невмирущий голос України.
Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко — звичайні школярі-шестикласники. Сергія і Митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. Хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації.
Друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев гали, як булькає вода у глибокому місці.
Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Відповідь:
Легендарна полтавчанка Маруся Чурай залишила помітний слід у пісенній спадщині української культури. На жаль, сьогодні на Полтавщині вже нічого не нагадує про життя і творчість великої поетеси. Немає вже знаменитої Марусиної криниці, оспіваної у піснях: "Ішов милий горонькою, Мила — під горою. Зацвів милий роженькою, Мила — калиною". Не відає ніхто і про могилу Марусі Чурай. А от пісні її, мабуть, житимуть вічно. Бо вони — голос самої України, як і сама поетеса.
Дослідники неодноразово ставили собі питання: а чи була ж вона, Маруся Чурай? Мало хто захоче повірити в те, що і сама вона, і її життя-спалах — лише прекрасна легенда. Була така велика поетеса з народу. А її пісня позначила дух української спільноти на довгі віки, а можливо — і навіки. І в цьому, мабуть, не так уже й важливо — легенда вона чи ні, якщо цій легенді стільки років, скільки століть боротьби України за свою долю у світі. А скількох людей вона живила ці віки, скільки митців черпали своє натхнення у піснях Марусі Чурай! Іван Котляревський вкладає її пісню в уста героїні "Наталки-Полтавки", а Квітка-Основ'яненко зберігає її живописний портрет. Могутні мелодії Марусині наповнюють геніальну музику Лисенка. Михайло Старицький пише на сюжет її пісні п'єсу. Життя Марусі надихає на створення про неї поем, віршів Володимира Самійленка, Любов Забашту, Івана Хоменка, Ліну Костенко...
Склалося так, що пісні Марусі Чурай упродовж віків жили своїм окремим життям, а життя їх творця неначе все вмістилося в історії її нещасливого кохання з Грицьком Бобренком. Насправді це не просто особиста драма поетеси — це драма всього суспільства, яке посилає на смерть істинний талант. У останню мить за наказом Богдана Хмельницького їй скасували смертний вирок. Та недовго вона спокутувала свій гріх — за рік Марусі не стало. Двадцятивосьмирічна дівчина пішла з життя, залишивши по собі невмирущу пам'ять у своїх піснях:
Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько
любить...
Що ж зробило пісні Марусі Чурай безсмертними? Що вклала вона у свої слова, що послала майбутнім поколінням? Я не помилюся, якщо скажу, що це — героїзм, звитяга, вірність, ніжність, віра, гідність, свобода помислів, прагнення людей жити в мирі і йти до щастя чесним шляхом. Це ті цінності, які накопичувала в собі нація упродовж століть.
У піснях Марусі Чурай відображено сумні і радісні, щасливі й трагічні дороги її народу. У відомій пісні "Засвіт встали козаченьки" — не просто картина опівнічного виходу козаків у похід. На мою думку, тут широко відображено людські настрої. Переплелися у величну символіку образи матері, сина, дівчини, звичаїв і вірувань. Це епічна драма, це симфонія часу.
Пісні Марусі Чурай, пройшовши решето віків, ідуть у нові століття. Вона — наша вічна Сучасниця. Вона — невмирущий голос України.
Пояснення: