Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
У новелі «Парадокс» В. Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Ця фраза відома багатьом, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створено для неї». Проблему щастя вирішує письменник і у своїй повісті «Сліпий музикант», яка побачила світ у 1886 році.
Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою? Своє розуміння цих питань В. Короленко розкрив на прикладі образу Петра Попельського, головного героя повісті.
Як відомо, Петро народився сліпим. Мати й дядько створили усі умови для нормального розвитку дитини. З одного боку, це була ніжність матері, поетичність її творчої натури, з іншого — мужність старого воїна, дядька Максима. Хлопчик зростав в атмосфері любові, тепла, турботливого ставлення. Дядько Максим вносив «чоловіче» начало, без якого Петро виріс би, наче «теплична рослина», і замкнувся б у собі.
А потім у житті Петра з’явилася Евеліна. Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір’ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколишнього життя», а він «давав їй своє горе».
А горя у Петра дійсно було багато. Він соромився своєї сліпоти, не міг бачити барви світу, насолоджуватися його красою і розмаїттям. Його мучило відчуття своєї неповноцінності. Петро цілком поринув у морок, в особисте нещастя, замкнувся у собі.
Із цього стану героя вивела подорож із сліпими співцями, на чолі з Кандибою. Петро побачив і пережив разом із сліпими співцями голод, холод, злидні, приниження, тобто він побачив справжнє горе, що було набагато страшнішим, ніж йому уявлялося. Петро вийшов із кризи. Зміни у душі героя відобразилися у тому, як він грав. «На місці сліпого і невтомного егоїстичного страждання він носить у душі відчуття життя, він відчуває і людське горе, і людську радість, він прозрів і зможе нагадати щасливим про нещасних...»
І Петро став щасливим. Для нього щастя полягає в тому, що він знайшов себе: став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Мак-
симові Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов’язані із сліпотою. Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям.
Отже, Петро Попельський знайшов себе у цьому світі. Він щасливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім’ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.
источник: Як знайти себе у цьому світі? (За повістю В. Короленна «Сліпий музикант») - Твори | ЗНО
У новелі «Парадокс» В. Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Ця фраза відома багатьом, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створено для неї». Проблему щастя вирішує письменник і у своїй повісті «Сліпий музикант», яка побачила світ у 1886 році.
Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою? Своє розуміння цих питань В. Короленко розкрив на прикладі образу Петра Попельського, головного героя повісті.
Як відомо, Петро народився сліпим. Мати й дядько створили усі умови для нормального розвитку дитини. З одного боку, це була ніжність матері, поетичність її творчої натури, з іншого — мужність старого воїна, дядька Максима. Хлопчик зростав в атмосфері любові, тепла, турботливого ставлення. Дядько Максим вносив «чоловіче» начало, без якого Петро виріс би, наче «теплична рослина», і замкнувся б у собі.
А потім у житті Петра з’явилася Евеліна. Вона стала його ангелом-охоронцем, а пізніше коханою, дружиною, матір’ю його сина. Евеліна вносила в їхню дружбу «свій спокій, свою тиху радість, повідомляла сліпому нові відтінки навколишнього життя», а він «давав їй своє горе».
А горя у Петра дійсно було багато. Він соромився своєї сліпоти, не міг бачити барви світу, насолоджуватися його красою і розмаїттям. Його мучило відчуття своєї неповноцінності. Петро цілком поринув у морок, в особисте нещастя, замкнувся у собі.
Із цього стану героя вивела подорож із сліпими співцями, на чолі з Кандибою. Петро побачив і пережив разом із сліпими співцями голод, холод, злидні, приниження, тобто він побачив справжнє горе, що було набагато страшнішим, ніж йому уявлялося. Петро вийшов із кризи. Зміни у душі героя відобразилися у тому, як він грав. «На місці сліпого і невтомного егоїстичного страждання він носить у душі відчуття життя, він відчуває і людське горе, і людську радість, він прозрів і зможе нагадати щасливим про нещасних...»
І Петро став щасливим. Для нього щастя полягає в тому, що він знайшов себе: став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Мак-
симові Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов’язані із сліпотою. Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям.
Отже, Петро Попельський знайшов себе у цьому світі. Він щасливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім’ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.
источник: Як знайти себе у цьому світі? (За повістю В. Короленна «Сліпий музикант») - Твори | ЗНО