Поет мав великий талант, бо створив такий вірш, у якому немає звичних художніх образів, але вдало створені зорові та слухові описи змушують нашу уяву самостійно малювати цю картину, і бачити перед собою цю гармонію людини й природи. Хоча й твір не великий за обсягом, проте він несе глибоке значення. В ньому є й образ справжньої української родини, її традиції, та образ самої України, яка при читанні вірша пробуджує в мені глибокі почуття патріотизму й любові до своєї Батьківщини. У творі вишня символізує рідню землю, та родинну любов, а соловейко-волю та добро, сама ж хата є оберегом великої української родини.
Від вірша віє спокоєм, і з перших рядків в уяві постає теплий родинний вечір, коли всі, після тяжкого робочого дня, зібралися разом за столом, нехай не багато накритим, але ж головне те, що вся сім’я нарешті поряд. Це змусило мене задуматися над тим, що треба цінувати своїх рідних, коли вони поруч з тобою, адже в автора не було можливості побачити свою родину, сидячи у казематах, і він дуже за нею сумував.
Далі-вишневий садок, пісні дівчат, гудіння хрущів, і одразу ти немов переносишся у той родинний вечір, чуєш приємний аромат квітучих вишень, біля яких літають хрущі, а десь вдалині чуються славетні українські пісні з вуст молодих дівчат.
Згодом всі повкладалися спати, щоб з новими силами зустріти прийдешній день. А спів соловейка все ще лунав у вечірньому спокої.
ответ:Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.
Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.
Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Поет мав великий талант, бо створив такий вірш, у якому немає звичних художніх образів, але вдало створені зорові та слухові описи змушують нашу уяву самостійно малювати цю картину, і бачити перед собою цю гармонію людини й природи. Хоча й твір не великий за обсягом, проте він несе глибоке значення. В ньому є й образ справжньої української родини, її традиції, та образ самої України, яка при читанні вірша пробуджує в мені глибокі почуття патріотизму й любові до своєї Батьківщини. У творі вишня символізує рідню землю, та родинну любов, а соловейко-волю та добро, сама ж хата є оберегом великої української родини.
Від вірша віє спокоєм, і з перших рядків в уяві постає теплий родинний вечір, коли всі, після тяжкого робочого дня, зібралися разом за столом, нехай не багато накритим, але ж головне те, що вся сім’я нарешті поряд. Це змусило мене задуматися над тим, що треба цінувати своїх рідних, коли вони поруч з тобою, адже в автора не було можливості побачити свою родину, сидячи у казематах, і він дуже за нею сумував.
Далі-вишневий садок, пісні дівчат, гудіння хрущів, і одразу ти немов переносишся у той родинний вечір, чуєш приємний аромат квітучих вишень, біля яких літають хрущі, а десь вдалині чуються славетні українські пісні з вуст молодих дівчат.
Згодом всі повкладалися спати, щоб з новими силами зустріти прийдешній день. А спів соловейка все ще лунав у вечірньому спокої.
ответ:Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.
Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.
Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Объяснение: