Тарас Бульба» почуття любові до батьківщини, яке віддавалось у кожному куточку його серця. Воно ж стало головною темою його книги, де любов до країни витіснила батьківське почуття із душі головного героя. Саме тому так важливо розуміти та оцінювати твір через призму тематики. Тільки так можна збагнути головну ідею письменника.
Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє.
Важливою та невідємною частиною народу є його фольклор. Чому він відіграє таку велику роль? Щоб нам це збагнути, треба пригадати та розглянути саме поняття «фольклор». Фольклор – це . А усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу. Це також художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні вірування і культи, а також відбито світ думок, почуттів і переживань, уявлень народнопоетичної фантазії.
Виник фольклор дуже давно. Ще до виникнення писемностi у схiдних слов'ян iснувала багата усна народна творчiсть: обрядовi пiснi, перекази, замовляння, заклинання, епiчнi та лiричнi пiснi. Особливого поширення набули за давнини епiчнi пiснi-билини, що виконувались пiд музику в речитативно-декламацiйнiй формi.
Розвиток фольклору на Русi тiсно пов'язаний з вiруваннями народу, якi до введення християнства мали так званий анiмiстично-магiчний характер. Стiйкiсть обрядiв i поезiп були пов'язані з язичницькою релігією та мiцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив новоп християнськоп релiгiп. Поступово старi традицiп i обряди пристосувалися до церковних свят i обрядiв, що призвело до виникнення двовiр'я, тобто спiвiснування двох релiгiйних свiтоглядiв народу.
Язичницька стала пiдгрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстарiших видiв якого є мiфи. Хоча міфи були поширенi i за часiв Кипвськоп Русi, про що свiдчать пх уривки у писемнiй та уснiй передачi. Заклинання i замовляння виникли з вiри первiсноп людини в чарiвну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому лiтопису (у договорах русiв з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор, пов'язаний ще за язичницьких часiв з народними рiчними святами, i позакалендарний . приурочений до рiзних явищ побуту (весiль, похорон тощо), що досить мiцно тримався в селянському побутi впродовж багатьох столiть. Як словесне оформлення обрядiв, пов'язаних iiз рiчним циклом хлiборобських робiт, iз чотирма порами року та iншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядова поезiя. Календарнi пiснi . високохудожнi твори, пх образи, поетичнi засоби вироблялися протягом багатьох столiть. До прозових фольклорних жанрiв Кипвськоп Русi належать казки, перекази, легенди, приказки, прислiв'я та загадки.Усна народна творчiсть мала великий вплив на давньоруську лiтературу, на пп форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на iсторичних творах найбiльш ранньоп лiтературноп форми на Русi. Виникнення iсторичноп лiтератури, зокрема лiтописання, тiсно пов'язане з розвитком суспiльноп свiдомостi, iнтересом до минулого своєп крапни, намаганням визначити мiсце Русi серед iнших крапн i народiв.
Фольклор вiдображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та iн. Цi явища знайшли своє вiдлуння у так званiй календарнiй i обрядовiй поезiп, дослiдити i вивчити яку можна на пiдставi архапчних залишкiв у побутi украпнцiв.
І сьогодні фольклор відіграє не менш важливу роль, хоча зазнав багатьох змін.
Давайте розглянемо види фольклору, щоб краще зрозуміти його застосування і втілення.
Фольклор має свої роди та жанри: народний епос, народна лірика, народна драма.
Народний епос – це розповідні фольклорні твори:
загадки
прислів'я та приказки
анекдоти
думи
історичні пісні
балади
казки
легенди
перекази
байки
притчі
Народна лірика — це поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується за до відтворення думок, почуттів і переживань героїв.
Трудові пісні
Родинно-побутові пісні - колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння
Соціально-побутові пісні – козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні
Календарно-обрядові пісні - веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки
Третій жанр – народна драма - це фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів ( Наприклад, пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля)
Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє.
Важливою та невідємною частиною народу є його фольклор. Чому він відіграє таку велику роль? Щоб нам це збагнути, треба пригадати та розглянути саме поняття «фольклор». Фольклор – це . А усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу. Це також художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні вірування і культи, а також відбито світ думок, почуттів і переживань, уявлень народнопоетичної фантазії.
Виник фольклор дуже давно. Ще до виникнення писемностi у схiдних слов'ян iснувала багата усна народна творчiсть: обрядовi пiснi, перекази, замовляння, заклинання, епiчнi та лiричнi пiснi. Особливого поширення набули за давнини епiчнi пiснi-билини, що виконувались пiд музику в речитативно-декламацiйнiй формi.
Розвиток фольклору на Русi тiсно пов'язаний з вiруваннями народу, якi до введення християнства мали так званий анiмiстично-магiчний характер. Стiйкiсть обрядiв i поезiп були пов'язані з язичницькою релігією та мiцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив новоп християнськоп релiгiп. Поступово старi традицiп i обряди пристосувалися до церковних свят i обрядiв, що призвело до виникнення двовiр'я, тобто спiвiснування двох релiгiйних свiтоглядiв народу.
Язичницька стала пiдгрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстарiших видiв якого є мiфи. Хоча міфи були поширенi i за часiв Кипвськоп Русi, про що свiдчать пх уривки у писемнiй та уснiй передачi. Заклинання i замовляння виникли з вiри первiсноп людини в чарiвну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому лiтопису (у договорах русiв з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор, пов'язаний ще за язичницьких часiв з народними рiчними святами, i позакалендарний . приурочений до рiзних явищ побуту (весiль, похорон тощо), що досить мiцно тримався в селянському побутi впродовж багатьох столiть. Як словесне оформлення обрядiв, пов'язаних iiз рiчним циклом хлiборобських робiт, iз чотирма порами року та iншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядова поезiя. Календарнi пiснi . високохудожнi твори, пх образи, поетичнi засоби вироблялися протягом багатьох столiть. До прозових фольклорних жанрiв Кипвськоп Русi належать казки, перекази, легенди, приказки, прислiв'я та загадки.Усна народна творчiсть мала великий вплив на давньоруську лiтературу, на пп форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на iсторичних творах найбiльш ранньоп лiтературноп форми на Русi. Виникнення iсторичноп лiтератури, зокрема лiтописання, тiсно пов'язане з розвитком суспiльноп свiдомостi, iнтересом до минулого своєп крапни, намаганням визначити мiсце Русi серед iнших крапн i народiв.
Фольклор вiдображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та iн. Цi явища знайшли своє вiдлуння у так званiй календарнiй i обрядовiй поезiп, дослiдити i вивчити яку можна на пiдставi архапчних залишкiв у побутi украпнцiв.
І сьогодні фольклор відіграє не менш важливу роль, хоча зазнав багатьох змін.
Давайте розглянемо види фольклору, щоб краще зрозуміти його застосування і втілення.
Фольклор має свої роди та жанри: народний епос, народна лірика, народна драма.
Народний епос – це розповідні фольклорні твори:
загадки
прислів'я та приказки
анекдоти
думи
історичні пісні
балади
казки
легенди
перекази
байки
притчі
Народна лірика — це поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується за до відтворення думок, почуттів і переживань героїв.
Трудові пісні
Родинно-побутові пісні - колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння
Соціально-побутові пісні – козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні
Календарно-обрядові пісні - веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки
Третій жанр – народна драма - це фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів ( Наприклад, пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля)