Період 20-30-х рр. XX ст. харак теризувався наявністю надзвичайно
гострих дискусій у сфері драматургії, що мали не так естетичний, як
політичний характер.
На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса.
Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напря мами, які умовно можна окреслити як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний» мимоволі асоціювався з театром імені І. Франка, керованим Гнатом Юрою, а «експериментальний» — з театром «Березіль», який очолював Лесь Курбас.
1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну українського театру», «Березіль» власне був і театром, і мистецькою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.
Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який, на відміну від «психологічно го» театру, спирався на активну по зицію глядача. Це мав бути театр, що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Крім того, Л. Курбас намагався пере дати засобами театрального мистец тва трагізм нового життя та націона льні прагнення українського народу.
.
Драматургія:
Для драматургії 20-30-х рр. характерним було взаємопроникнення ознак різних жанрів: трагікомедія ("Народний Малахій" М.Куліша, "Княжна Вікторія" Я.Мамонтова). Особливе місце у драматичному жанрі посідає фантастична п'єса, що тяжіє до антиутопії: "Марко в пеклі", "Майстри часу" І.Кочерги, "Радій" М.Ірчана, фантастична драма "Дума про Британку" Ю.Яновського.
Основоположником новітньої української драми став М.Г.Куліш, що першим серед драматургів свого покоління прийшов до психологічного письма, створив модерну драму українського революційного відродження. Біля витоків української модерної драми стояв і Я.Мамонтов. Його драматичні етюди, ліричні драми, п'єси романтичного, символістичного забарвлення йдуть від традицій О.Олеся та В.Винниченка.
Драматургія 20-30-х років чітко розподілена на 2 періоди: до 1934 р. і після нього. Її розвиток було штучно перервано, традиції були кинуті в забуття.
був простий, сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем'яна та улюбленої бабусі, михайлик сприймає світ, як казку. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. михайлик — романтична натура. а який радий михайлик приходові літа! це ж найкраща пора в житті дитини. він уявляє літо як щось живе, як істоту: "літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". великий вплив на михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. увага до всього доброго, красивого перейшла михайликові від матері. тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Відповідь:
Період 20-30-х рр. XX ст. харак теризувався наявністю надзвичайно
гострих дискусій у сфері драматургії, що мали не так естетичний, як
політичний характер.
На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса.
Професійний театр 20-30-х рр. XX ст. розвивався за двома напря мами, які умовно можна окреслити як «психологічний» та «експериментальний». «Психологічний» мимоволі асоціювався з театром імені І. Франка, керованим Гнатом Юрою, а «експериментальний» — з театром «Березіль», який очолював Лесь Курбас.
1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну українського театру», «Березіль» власне був і театром, і мистецькою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.
Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», який, на відміну від «психологічно го» театру, спирався на активну по зицію глядача. Це мав бути театр, що втілює на сцені найскладніші твори з усесвітньої драматичної творчості. Крім того, Л. Курбас намагався пере дати засобами театрального мистец тва трагізм нового життя та націона льні прагнення українського народу.
.
Драматургія:
Для драматургії 20-30-х рр. характерним було взаємопроникнення ознак різних жанрів: трагікомедія ("Народний Малахій" М.Куліша, "Княжна Вікторія" Я.Мамонтова). Особливе місце у драматичному жанрі посідає фантастична п'єса, що тяжіє до антиутопії: "Марко в пеклі", "Майстри часу" І.Кочерги, "Радій" М.Ірчана, фантастична драма "Дума про Британку" Ю.Яновського.
Основоположником новітньої української драми став М.Г.Куліш, що першим серед драматургів свого покоління прийшов до психологічного письма, створив модерну драму українського революційного відродження. Біля витоків української модерної драми стояв і Я.Мамонтов. Його драматичні етюди, ліричні драми, п'єси романтичного, символістичного забарвлення йдуть від традицій О.Олеся та В.Винниченка.
Драматургія 20-30-х років чітко розподілена на 2 періоди: до 1934 р. і після нього. Її розвиток було штучно перервано, традиції були кинуті в забуття.
Пояснення:
керівники театру: Лесь Курбас, Гнат Юра, Панас Саксаганський.
Драматурги: М.Куліш, І.Кочерга, І.Дніпровський, К.Буревій., Спиридон Черкасенко. Яків Мамонтов.
був простий, сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем'яна та улюбленої бабусі, михайлик сприймає світ, як казку. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. михайлик — романтична натура. а який радий михайлик приходові літа! це ж найкраща пора в житті дитини. він уявляє літо як щось живе, як істоту: "літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". великий вплив на михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. увага до всього доброго, красивого перейшла михайликові від матері. тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.