Повість м. коцюбинського "дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку xix ст. у повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за дунай, де після зруйнування запорозької січі 1775 року було засновано задунайську січ. але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". і невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. головні герої повісті — остап та соломія — кохали одне одного. але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж соломію за свого хурмана. пан катував нагаями дідуся остапа, збирався забити самого остапа за його сміливе слово. все це спричинило до втечі. остап мав на меті жити поміж вільних людей, а соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про остапа. цим мріям не судилося здійснитися. остап і соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. важким був шлях за кордон. але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку остапа було поранено, потім соломія і остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. соломія не уявляла собі життя без остапа, тому хотіла визволити його. для цього вона склала план і разом з іваном котигорошком спробувала відбити остапа у турків, коли вони перевозили його через дунай. але ця спроба визволити остапа закінчилася загибеллю соломії та івана. остап залишився живий. на все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. втрата соломії була для нього втратою половини душі. гірке, самотнє життя прожив остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.
Маруся Кайдашиха - бездушна і сварлива жінка. Маруся гарно готувала і змолоду служила у панів покоївкою, від них і сама "набралась трохи панства". Кайдашиха з погордою поставилась до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру - це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім'ї, і навіть бійок.
Мотря - дочка заможних батьків. Вона не знала злиднів, проте ніколи не була гордовитою. На початку твору Мотря - добра, активна та життєрадісна дівчина. Проте шлюб і пойстійні сварки змінюють її. Саме вона виколює свекрусі око та дуже тішиться з цього.
Мелашка - дівчина з дуже бідної родини. Вона звикла терпіти нестатки. Мелашка була доброю, щирою, піддатливою, терплячою, ніжною та лагідною. Та навіть таку дівчину лють та жорстокість свекрухи та невістки змогли змінити - Мелашка починає брати участь у сварках.
Маруся Кайдашиха - бездушна і сварлива жінка. Маруся гарно готувала і змолоду служила у панів покоївкою, від них і сама "набралась трохи панства". Кайдашиха з погордою поставилась до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру - це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім'ї, і навіть бійок.
Мотря - дочка заможних батьків. Вона не знала злиднів, проте ніколи не була гордовитою. На початку твору Мотря - добра, активна та життєрадісна дівчина. Проте шлюб і пойстійні сварки змінюють її. Саме вона виколює свекрусі око та дуже тішиться з цього.
Мелашка - дівчина з дуже бідної родини. Вона звикла терпіти нестатки. Мелашка була доброю, щирою, піддатливою, терплячою, ніжною та лагідною. Та навіть таку дівчину лють та жорстокість свекрухи та невістки змогли змінити - Мелашка починає брати участь у сварках.