На мій погляд, сама природа про те, щоб все, що вона створила і що є в ній живим, було красивим і приваблювало людей. це і красивий ліс, який одягнувся у зелений наряд, і красиве безкрайнє соняшникове поле – всюди можна знайти неповторну красу, яку не створить ні один самий талановитий митець. нас з дитинства привчають бачити і творити найбільш красиве, бо саме воно, а не потворне, спонукає нас до творчого злету думки і прагнень до прекрасного. але красивими є не тільки якісь речі чи природні явища, але й люди, які особливо приваблюють нас перш за все своєю душевною красою. бо такі люди завжди привітні і добрі, вони ніби світяться із середини. саме на таких людях тримається наша земля, наше суспільство. на них тримається увесь світ, отже саме краса підтримує наше життя. перш за все це краса людяності, краса чистих почуттів і краса наших думок. я ще досить мало бачив у своєму житті, але й те, що мені довелося впізнати за своє існування на цьому світі, надає мені право пишатися і насолоджуватися неповторною красою, що оточує нас кожен день. чого варте лише весняне пробудження природи, чого вартий початок кожного дня, схід сонця, усмішки наших рідних і випадкових перехожих! однак мені здається, що головна краса, перш за все, в її різноманітності, в різноманітності поглядів на красу і уявлень про неї кожної окремої людини. на протязі багатьох віків людство вражає краса природи та її неповторні витвори – гори і океани, моря і ріки, безкраї степи і могутні ліси, безплідні пустелі і вічні льоди – всього ніколи не перерахуєш і, на превеликий жаль, всього навіть за все життя не побачиш. та й те, що ми можемо побачити у своєму рідному краю – велике різноманіття природних форм та явищ, достатнє для того, щоб скласти для себе уявлення про справжню красу. якщо уважно придивитися до оточуючого нас світу, можна знайти зовсім не потрібні на перший погляд предмети, явища і істоти, які попри все вражають нас своєю красою. можливо природа потурбувалася не тільки про те, щоб нам зручно жилося на землі, але й про те, щоб людство мало змогу навчитися цінити красоту оточуючого світу. якщо ж казати про красу людини, то вона полягає не стільки в її зовнішній привабливості, скільки в багатстві її душі та багатогранності її натури. і якщо усе на нашій планеті створено досить обдумано, усе урівноважено і взаємозалежно, людині в цій рівновазі відведена найголовніша роль. бо саме від людей залежить, наскільки довго буде існувати краса навколишнього світу, яку створила не підвладна нашому розумінню вища сила, будь то бог або довгий процес еволюції. головне, що захоплює і дивує – неповторність краси усього, що нас оточує, до самої останньої билини, до самої маленької комахи. все таке приваблююче і прекрасне! все це створено для людини, яка отримала змогу милуватися цією красою і створювати не менш красиве. і тому, як казав видатний російський письменник ф. м. достоєвський – «краса врятує світ». цей вислів, на мою думку, можна декілька перефразувати – краса врятує світ, а краса самого світу врятує людей і надихне їм прагнення до прекрасного.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.