ажливу роль у романі Ліни Костенко Маруся Чурай» відіграє зовнішність героїні. Портрет відображає внутрішній світ героїні, її характер. Ліна Костенко принципово не деталізує зовнішність Чураївни. Проте її мистецтво як видатного майстра словесного зображення якраз і полягає в тому, що вона уміло активізує уяву читача на створення зорового образу дівчини. При цьому цей образ естетично впливовий — він буквально випромінює чуттєвість, якою в даний момент пройнята героїня. Бачимо душевне заніміння, що заволоділо Марусею під час суду і яке непомітними каналами передається читачеві. Причому, поетеса не назвала жодної портретної деталі. Ми не побачили ні рис її обличчя, ні деталей одягу. Просто бачимо її на лаві підсудних із похиленою головою — геть відстороненою, украй зніченою:
Чурай Маруся не підсудній лаві.
Оскаржену Марусю Чураївну
Тоді суддя суворо запитав.
Але вона ні слова не сказала,
Усправедливень жодних не дала,
Тільки стояла, яко з каменю тесана,
або:
Підсудна слізьми очі не зросила.
І милосердя в права не просила.
Спочатку читача не цікавить зовнішність Марусі, бо він стежить за ходом судового процесу, намагається разом із суддями, із райцями (судовими радниками), зі свідками, з усіма присутніми розібратись, чи винна Маруся у смерті Гриця Бобренка, чи ні. Відбувається активне проникнення в суть справи. А потім — в'язнична камера, ґрати, збитий околот соломи в кутку та старий кожух, що служитиме Марусі за постіль. І знову жодної портретної деталі. Проте, як багато ми дізналися про неї за ті три дні й три ночі, що були їй відведені перед стратою. І ці знання про життя Марусі, про її внутрішній світ формують наше уявлення про її зовнішність. Читач бачить світ очима Марусі, співпереживає їй, відчуває інтонацію її монологів, ловить її жести — із огляду на це відтворює її зовнішній вигляд. Постає портрет тендітної, чутливої молодої жінки. У неї зболений погляд. Душевне страждання затуманює її очі, але в якісь моменти, коли спогади на мить притлумлюють душевний біль, її погляд стає розумним і проникливим. Вона вся ніжно трепетна, наскрізь пройнята почуттям. Уперше про зовнішність Марусі Чурай згадано лише у п'ятому розділі «Страта». Уся Полтава зібралась дивитися, як буде змінюватись вирок суду. Ліна Костенко досить довго готує появу Марусі Чурай. Спочатку серед натовпу ла чутка:
Той жінку покинув, А той — сестру, а найменший — Молоду дівчину.(Ой три шляхи широкії); Не прийнялись три ясени, Тополя всихала;(от туда же); Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози(думи мої) Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.(Садок вишневий); Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх.(Садок вишневий) Я сам занівечив свій вік, І ні на кого не жалкую, І ні у кого не я, Нічого не Варнак)
ажливу роль у романі Ліни Костенко Маруся Чурай» відіграє зовнішність героїні. Портрет відображає внутрішній світ героїні, її характер. Ліна Костенко принципово не деталізує зовнішність Чураївни. Проте її мистецтво як видатного майстра словесного зображення якраз і полягає в тому, що вона уміло активізує уяву читача на створення зорового образу дівчини. При цьому цей образ естетично впливовий — він буквально випромінює чуттєвість, якою в даний момент пройнята героїня. Бачимо душевне заніміння, що заволоділо Марусею під час суду і яке непомітними каналами передається читачеві. Причому, поетеса не назвала жодної портретної деталі. Ми не побачили ні рис її обличчя, ні деталей одягу. Просто бачимо її на лаві підсудних із похиленою головою — геть відстороненою, украй зніченою:
Чурай Маруся не підсудній лаві.
Оскаржену Марусю Чураївну
Тоді суддя суворо запитав.
Але вона ні слова не сказала,
Усправедливень жодних не дала,
Тільки стояла, яко з каменю тесана,
або:
Підсудна слізьми очі не зросила.
І милосердя в права не просила.
Спочатку читача не цікавить зовнішність Марусі, бо він стежить за ходом судового процесу, намагається разом із суддями, із райцями (судовими радниками), зі свідками, з усіма присутніми розібратись, чи винна Маруся у смерті Гриця Бобренка, чи ні. Відбувається активне проникнення в суть справи. А потім — в'язнична камера, ґрати, збитий околот соломи в кутку та старий кожух, що служитиме Марусі за постіль. І знову жодної портретної деталі. Проте, як багато ми дізналися про неї за ті три дні й три ночі, що були їй відведені перед стратою. І ці знання про життя Марусі, про її внутрішній світ формують наше уявлення про її зовнішність. Читач бачить світ очима Марусі, співпереживає їй, відчуває інтонацію її монологів, ловить її жести — із огляду на це відтворює її зовнішній вигляд. Постає портрет тендітної, чутливої молодої жінки. У неї зболений погляд. Душевне страждання затуманює її очі, але в якісь моменти, коли спогади на мить притлумлюють душевний біль, її погляд стає розумним і проникливим. Вона вся ніжно трепетна, наскрізь пройнята почуттям. Уперше про зовнішність Марусі Чурай згадано лише у п'ятому розділі «Страта». Уся Полтава зібралась дивитися, як буде змінюватись вирок суду. Ліна Костенко досить довго готує появу Марусі Чурай. Спочатку серед натовпу ла чутка:
Везуть Марусю, людоньки, везуть!
Поливали сльози(думи мої) Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.(Садок вишневий); Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.(Садок вишневий) Я сам занівечив свій вік, І ні на кого не жалкую, І ні у кого не я, Нічого не Варнак)