Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
На мою думку, людині варто дослухатися до думки оточення лише частково. Остаточні ж висновки кожен повинен робити сам, аналізуючи своє життя та прислухаючись до свого розуму й серця. З одного боку, порада оточення, рідних, друзів чи вчителів, може до людині розібратися в собі, адже інколи дуже важко самостійно проаналізувати власні дії та вчинки. Дослухаючись до думок інших, ми можемо краще дізнатися про свої переваги та недоліки. Прикладом до цього аргументу є історія з мого життя. Я довго не міг вибрати, ким мені стати в майбутньому. Вибір професії впливає на все подальше життя, тому слід було добре подумати перед тим, як ухвалити рішення. Я попросив поради в батьків, друзів та вчителів. Ми разом проаналізували мої слабкі та сильні сторони, обміркували можливі варіанти. Зрештою, думка оточення до мені ухвалити рішення стати перекладачем. З іншого боку, навіть найближчі друзі та рідні інколи просто не розуміють нас, тому не можуть дати об’єктивну оцінку нашому життю та щось порадити. Саме тому людина час від часу мусить залишатися на самоті, щоб проаналізувати свої вчинки, розібратися в думках, постаратися збагнути, ким вона є насправді. Яскравим прикладом до цього аргументу може слугувати новела Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Головний герой цього твору втомлюється від життя, тому вирішує декілька днів побути наодинці. Самотність у цьому випадку до відновити душевний спокій, знайти сили, щоб рухатися далі. Струни душі головного героя знову «натягнуті», і він повертається до життя. Таким чином, можна зробити висновок, що думка оточення важлива й іноді допомагає зробити вибір, але не треба забувати інколи побути наодинці з самим собою, адже ми краще знаємо, що саме нам потрібно
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.