Біблійна основа поеми Франка дала можливість поетові прив'язати питання конкретного історичного часу й особисті думки та сумніви до вічних образів. Святе письмо є основою творів багатьох митців, і це один з величезних парадоксів: книга історій та легенд невеличкого народу містить ніби пуп'янки розвитку всієї людської історії, конфліктів та питань, які постають перед народом та окремою людиною.
У 1905 році Іван Франко, оглядаючи життєвий шлях, був пригнічений розладом між тим, до чого він прагнув, і тим, що бачив навкруги. Він закликав до боротьби за щастя, та чи знав він твердо, де воно? Сумніви й роздуми примусили його звернутися до величної постаті єврейського пророка, що сорок років вів по пустелі свій, народ, визволяючи з рабства. Певні аналогії з історією України, що теж була залежною то від Польщі, то від Росії, з прагненнями та сумнівами українського народу допомагали Франку створити велику поему. На це вказує символічний пролог.
Трагічна постать Мойсея, який душу і життя присвятив одному — визволенню свого народу — змальована в тяжкий момент. Уже наблизившись до Палестини, євреї почали зневірятися у словах пророка, що обіцяв вільне життя в обітованній землі. Молодь не вірить у пророцтва, не хоче йти кудись у невідому, а може й неіснуючу Палестину. Непевним стає для них і заповіт Єгови. Отже, Мойсея звинувачують у тому, що він хоче згубити народ, і гонять геть з табору. Така доля усіх пророків. Іван Франко замислюється над тим, що підтримує цих людей, і розуміє: коли вже немає сил, коли летиш "в таємничу безодню", рятує тільки одне:
І один чую дотик іще —
Дивну руку Господню.
Найважчі для пророка не часи, коли не вірить йому народ, а хвилина, коли сам він вже не знає:
Може, голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купель,
А твій внутрішній, власний?
Більшість завжди права — так учать деякі теоретики. Але насправді Бог говорить з нами наодинці. Мойсей у ваганнях проводить ніч і день і не витримує випробування: "Одурив нас Єгова!" Він одержує нове слово Бога: народ та Мойсей не ввійде до Палестини. Він лишиться на шляху, де
...кості зітліють твої
На взірець і до страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
Імирають на шляху!
Суворе покарання за вагання — пройти з народом весь шлях з єдиним бажанням "братам х сльози обтерти", побачити "пречудну долину" і не дійти до неї.
Народ у поемі часто поводиться, як купка дітей. Мойсей веде їх, страждає і мріє. А вони вимагають, щоб він узяв на себе весь тягар відповідальності за людей, щоб "захист нам з нього, і честь і надія, й підмога, щоб і пан нам він був, і слуга, і мета, і дорога". Чи не забагато для однієї людини? Мойсей, незважаючи на це, сповнений невимовної любові до рідного народу. Смерть пророка пробуджує в народу нові сили, знов спалахує віра, знаходяться нові ватажки, що ведуть людей далі.
Іван Франко не плекає ілюзій щодо відносин пророка і його народу. Трагічна велич та самостійність Мойсея поглиблені тим, що Єгова не карає народ, який вигнав пророка, але пророка за час сумнівів покарано. Духовний вождь не повинен вагатися, зневірятися. Його життя — камінь під п'ятою історії, щабель у драбині зростання народу.
Проблема вождя і народу в поемі "Мойсей"
Шкільний твір
Біблійна основа поеми Франка дала можливість поетові прив'язати питання конкретного історичного часу й особисті думки та сумніви до вічних образів. Святе письмо є основою творів багатьох митців, і це один з величезних парадоксів: книга історій та легенд невеличкого народу містить ніби пуп'янки розвитку всієї людської історії, конфліктів та питань, які постають перед народом та окремою людиною.
У 1905 році Іван Франко, оглядаючи життєвий шлях, був пригнічений розладом між тим, до чого він прагнув, і тим, що бачив навкруги. Він закликав до боротьби за щастя, та чи знав він твердо, де воно? Сумніви й роздуми примусили його звернутися до величної постаті єврейського пророка, що сорок років вів по пустелі свій, народ, визволяючи з рабства. Певні аналогії з історією України, що теж була залежною то від Польщі, то від Росії, з прагненнями та сумнівами українського народу допомагали Франку створити велику поему. На це вказує символічний пролог.
Трагічна постать Мойсея, який душу і життя присвятив одному — визволенню свого народу — змальована в тяжкий момент. Уже наблизившись до Палестини, євреї почали зневірятися у словах пророка, що обіцяв вільне життя в обітованній землі. Молодь не вірить у пророцтва, не хоче йти кудись у невідому, а може й неіснуючу Палестину. Непевним стає для них і заповіт Єгови. Отже, Мойсея звинувачують у тому, що він хоче згубити народ, і гонять геть з табору. Така доля усіх пророків. Іван Франко замислюється над тим, що підтримує цих людей, і розуміє: коли вже немає сил, коли летиш "в таємничу безодню", рятує тільки одне:
І один чую дотик іще —
Дивну руку Господню.
Найважчі для пророка не часи, коли не вірить йому народ, а хвилина, коли сам він вже не знає:
Може, голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купель,
А твій внутрішній, власний?
Більшість завжди права — так учать деякі теоретики. Але насправді Бог говорить з нами наодинці. Мойсей у ваганнях проводить ніч і день і не витримує випробування: "Одурив нас Єгова!" Він одержує нове слово Бога: народ та Мойсей не ввійде до Палестини. Він лишиться на шляху, де
...кості зітліють твої
На взірець і до страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
Імирають на шляху!
Суворе покарання за вагання — пройти з народом весь шлях з єдиним бажанням "братам х сльози обтерти", побачити "пречудну долину" і не дійти до неї.
Народ у поемі часто поводиться, як купка дітей. Мойсей веде їх, страждає і мріє. А вони вимагають, щоб він узяв на себе весь тягар відповідальності за людей, щоб "захист нам з нього, і честь і надія, й підмога, щоб і пан нам він був, і слуга, і мета, і дорога". Чи не забагато для однієї людини? Мойсей, незважаючи на це, сповнений невимовної любові до рідного народу. Смерть пророка пробуджує в народу нові сили, знов спалахує віра, знаходяться нові ватажки, що ведуть людей далі.
Іван Франко не плекає ілюзій щодо відносин пророка і його народу. Трагічна велич та самостійність Мойсея поглиблені тим, що Єгова не карає народ, який вигнав пророка, але пророка за час сумнівів покарано. Духовний вождь не повинен вагатися, зневірятися. Його життя — камінь під п'ятою історії, щабель у драбині зростання народу.