Коли я замислююся про сенс життя, то перш за все радію тому, що я просто існую, що поряд зі мною завжди є найдорожчі мені люди, що я можу милуватися красою оточуючого світу і постійно відкривати в ньому щось нове для себе.
У той же час я відчуваю велику відповідальність за цей світ і гордість від усвідомлення того, що я – людина. Але саме поняття «бути і залишатися людиною» кожен з нас розуміє по-своєму, і саме це розуміння впливає на вчинки і дії людини, а досить часто і на хід її життя.
У моєму розумінні, залишатися людиною – це значить виховувати і берегти в собі високі моральні якості і шанувати одвічні людські цінності.
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся. «Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».
Із усіх героїв повісті найбільше мені сподобалась Маруся Кайдашиха, яка, на мою думку, змальована найдовершеніше. Вона якась реальна, жива, зрозуміла навіть у своїх негативних проявах. Це була "... вже немолода, але й не стара жінка, висока, рівна, із довгастим лицем".
Стосунки Кайдашихи з людьми, що жили поруч, складалися по-різному. Кайдаш і сини вже якось за час довгого спільного життя звиклись із тим, що вона у всьому верховодила, а от невісткам довелось і "випити й закусити".
Маруся — розумна людина і в кожній ситуації інтуїтивно відчуває, як треба поводитися. Наприклад, Довбишам, що багатші за Кайдашів, вона хоче продемонструвати свою вихованість. А от з бідними Балатами Кайдашиха не церемониться: "вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусткою".
«Залишайся людиною»
Коли я замислююся про сенс життя, то перш за все радію тому, що я просто існую, що поряд зі мною завжди є найдорожчі мені люди, що я можу милуватися красою оточуючого світу і постійно відкривати в ньому щось нове для себе.
У той же час я відчуваю велику відповідальність за цей світ і гордість від усвідомлення того, що я – людина. Але саме поняття «бути і залишатися людиною» кожен з нас розуміє по-своєму, і саме це розуміння впливає на вчинки і дії людини, а досить часто і на хід її життя.
У моєму розумінні, залишатися людиною – це значить виховувати і берегти в собі високі моральні якості і шанувати одвічні людські цінності.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».
Із усіх героїв повісті найбільше мені сподобалась Маруся Кайдашиха, яка, на мою думку, змальована найдовершеніше. Вона якась реальна, жива, зрозуміла навіть у своїх негативних проявах. Це була "... вже немолода, але й не стара жінка, висока, рівна, із довгастим лицем".
Стосунки Кайдашихи з людьми, що жили поруч, складалися по-різному. Кайдаш і сини вже якось за час довгого спільного життя звиклись із тим, що вона у всьому верховодила, а от невісткам довелось і "випити й закусити".
Маруся — розумна людина і в кожній ситуації інтуїтивно відчуває, як треба поводитися. Наприклад, Довбишам, що багатші за Кайдашів, вона хоче продемонструвати свою вихованість. А от з бідними Балатами Кайдашиха не церемониться: "вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусткою".