Марина Павленко добре знає дівчаток-підлітків, їхні переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди та повір’я, виписати історію родоводів і створити колоритне тло історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її тетралогія «Русалонька із 7-В» уже не один рік поспіль користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток. Книги Марини Павленко отримали й визнання фахівців, адже не раз очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей. Зайнявши нішу романтично-детективної прози, твори зацікавлюють дослідників насамперед поетикою, авторською майстерністю будувати розповідь із орієнтацією на читацький досвід, горизонт сподівань і, звісно, особливості сприйняття адресата – дитини.
Не тільки назви книг серії, але й тексти Марини Павленко позначені літературними асоціаціями з Андерсеновою казкою «Русалонька». Софія, головна героїня твору, захоплюється цією казкою, образом Русалоньки, розмірковує над її вчинками, знаходить схожість із собою. І якщо у першій книзі серії образ-символ Русалки зринає тільки в уяві головної героїні й накладається на її зображення, то в наступних трьох авторка увиразнює і матеріалізує його у малюнку Павлика, обрисах на камені у Білокрилівському лісі, на полотні художника Юрія Мокрецького і навіть в образі сучасної дівчини.
Сюжет повісті будується на логіці розв’язання таємниці прокляття роду Кулаківського. Софійка живе разом із батьками і молодшим братиком Ростиком, вчиться у школі, таємно кохає однокласника Вадима, має доброго друга Сашка. Все змінюється тоді, коли Вадим довіряє їй свою таємницю і розповідає про прокляття роду. Софія хоче йому до . Їй до рук потрапляє фотографія Гордія Кулаківського, з якої все й починається.
Не обходиться тут без чарів та магічних властивостей стародавніх предметів, подорожей у часі, надприродних умінь (наприклад, бути невидимою). Софіїна сім’я переїхала до нового будинку, куди разом з іншими речами перевезла стару бабусину шафу. Згодом Софійка з’ясовує, що це справжня машина часу: якщо сісти в неї, взяти якусь фотографію, то можна потрапити у той час і обставини, за яких зроблено світлину. Так дівчина особисто дізнається про всі події, які відбувалися в минулому, зокрема й про те, що Гордій Кулаківський обманом заволодів чужими землями, обдуривши представника дворян Данила Міщенка. Його прокляли одурені люди.
Мандруючи зі світлинами в минуле, Софія знайомиться із членами родини та нащадками Гордія. Щоб збагнути всі родові зв’язки між цими людьми, слід добре вчитатися в текст і відтворити в уяві родовідне дерево Кулаківських.
Софія не мала жалю до Кулаківських, їй було шкода тільки Катерини, і коли вона дізналась, що її з чоловіком Семеном убив грім, а їхні душі й досі блукають на місці, де згоріла хата (а це саме там, де тепер стоїть їхній будинок), вирішила змінити минуле. Їй допоміг друг Сашко. Так Софія зняла прокляття, а Вадимові дід та батьки нарешті повернулися додому.
У творі є ще одна художня деталь, яка має особливе смислове навантаження: магічний предмет – бабусині коралі, котрі не тільки передають дівчатам із роду і вдягають на весілля, бо вони приносять щастя, але й допомагають Софійці стати невидимою в минулому. Їх мала одягнути й Сніжана, коли готувалася до весілля з Валентином, але коралі зникли. Валентин же виявився непорядним чоловіком, бо вже покинув двох жінок із дітьми і не піклувався про них. Але й тут спадковість далася взнаки.
Мандрівка у часі, зміна теперішнього через минуле, дія чарівних предметів, щасливе закінчення історії – ці казкові мотиви (які хоч і не є новими, але письменниця майстерно актуалізовує їх) захоплюють дітей-читачів незвичністю, таємничістю, пригодницьким характером, поєднанням переживань за долю персонажів і захоплення їхніми сміливістю і героїзмом.
Композиційно розповідь Марини Павленко вражає органічністю поєднання реального й вигаданого. Тут і розповідь про сучасних дітей, і родинна історія декількох поколінь, і етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв, і народні традиції та вірування українців, їхній побут у довоєнний та повоєнний час. У цьому вдало реалізовано пізнавальний аспект твору.
Адресуючи твір дітям (7–12 років), Марина Павленко не моралізує, а на прикладах поведінки своїх героїв показує, як варто, а як не варто чинити. У повісті не розкрито проблему стосунків батьків і дітей, хоча вловлюється акцент на демократичних відносинах у родині Софії. Не прописано цю проблему ані у випадку з вихованням Вадима, якого батьки покинули на бабусю, ані у випадку із Сашком. Моментами, показуючи цих хлопців, письменниця використовує художній прийом порівняння і контрастного зіставлення персонажів.
7. Найсмішніший епізод твору - коли Федько стеріг Галю Козачок і Вітьку Горобця від лева що втік із Одеського звіринця.
8. Вітька й Федько були справжніми друзями, бо були знайомими із самого дитинства і завжди підтримували один одного у скрутну годину.
9. Мені хотілося б мати такого друга як Федько Котигорошко, тому що він завжди б мене підтримав, а оскільки він начитаний і підказав би щось.
10. Перше кохання - це перші теплі почуття до коханої людини. В кожного з нас воно було є або буде неважливо, головне, що це почуття є і їх не можливо забути. Ми будемо про них згадувати із теплом в серці бо це спогади про нашу молодість.
Марина Павленко добре знає дівчаток-підлітків, їхні переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди та повір’я, виписати історію родоводів і створити колоритне тло історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її тетралогія «Русалонька із 7-В» уже не один рік поспіль користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток. Книги Марини Павленко отримали й визнання фахівців, адже не раз очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей. Зайнявши нішу романтично-детективної прози, твори зацікавлюють дослідників насамперед поетикою, авторською майстерністю будувати розповідь із орієнтацією на читацький досвід, горизонт сподівань і, звісно, особливості сприйняття адресата – дитини.
Не тільки назви книг серії, але й тексти Марини Павленко позначені літературними асоціаціями з Андерсеновою казкою «Русалонька». Софія, головна героїня твору, захоплюється цією казкою, образом Русалоньки, розмірковує над її вчинками, знаходить схожість із собою. І якщо у першій книзі серії образ-символ Русалки зринає тільки в уяві головної героїні й накладається на її зображення, то в наступних трьох авторка увиразнює і матеріалізує його у малюнку Павлика, обрисах на камені у Білокрилівському лісі, на полотні художника Юрія Мокрецького і навіть в образі сучасної дівчини.
Сюжет повісті будується на логіці розв’язання таємниці прокляття роду Кулаківського. Софійка живе разом із батьками і молодшим братиком Ростиком, вчиться у школі, таємно кохає однокласника Вадима, має доброго друга Сашка. Все змінюється тоді, коли Вадим довіряє їй свою таємницю і розповідає про прокляття роду. Софія хоче йому до . Їй до рук потрапляє фотографія Гордія Кулаківського, з якої все й починається.
Не обходиться тут без чарів та магічних властивостей стародавніх предметів, подорожей у часі, надприродних умінь (наприклад, бути невидимою). Софіїна сім’я переїхала до нового будинку, куди разом з іншими речами перевезла стару бабусину шафу. Згодом Софійка з’ясовує, що це справжня машина часу: якщо сісти в неї, взяти якусь фотографію, то можна потрапити у той час і обставини, за яких зроблено світлину. Так дівчина особисто дізнається про всі події, які відбувалися в минулому, зокрема й про те, що Гордій Кулаківський обманом заволодів чужими землями, обдуривши представника дворян Данила Міщенка. Його прокляли одурені люди.
Мандруючи зі світлинами в минуле, Софія знайомиться із членами родини та нащадками Гордія. Щоб збагнути всі родові зв’язки між цими людьми, слід добре вчитатися в текст і відтворити в уяві родовідне дерево Кулаківських.
Софія не мала жалю до Кулаківських, їй було шкода тільки Катерини, і коли вона дізналась, що її з чоловіком Семеном убив грім, а їхні душі й досі блукають на місці, де згоріла хата (а це саме там, де тепер стоїть їхній будинок), вирішила змінити минуле. Їй допоміг друг Сашко. Так Софія зняла прокляття, а Вадимові дід та батьки нарешті повернулися додому.
У творі є ще одна художня деталь, яка має особливе смислове навантаження: магічний предмет – бабусині коралі, котрі не тільки передають дівчатам із роду і вдягають на весілля, бо вони приносять щастя, але й допомагають Софійці стати невидимою в минулому. Їх мала одягнути й Сніжана, коли готувалася до весілля з Валентином, але коралі зникли. Валентин же виявився непорядним чоловіком, бо вже покинув двох жінок із дітьми і не піклувався про них. Але й тут спадковість далася взнаки.
Мандрівка у часі, зміна теперішнього через минуле, дія чарівних предметів, щасливе закінчення історії – ці казкові мотиви (які хоч і не є новими, але письменниця майстерно актуалізовує їх) захоплюють дітей-читачів незвичністю, таємничістю, пригодницьким характером, поєднанням переживань за долю персонажів і захоплення їхніми сміливістю і героїзмом.
Композиційно розповідь Марини Павленко вражає органічністю поєднання реального й вигаданого. Тут і розповідь про сучасних дітей, і родинна історія декількох поколінь, і етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв, і народні традиції та вірування українців, їхній побут у довоєнний та повоєнний час. У цьому вдало реалізовано пізнавальний аспект твору.
Адресуючи твір дітям (7–12 років), Марина Павленко не моралізує, а на прикладах поведінки своїх героїв показує, як варто, а як не варто чинити. У повісті не розкрито проблему стосунків батьків і дітей, хоча вловлюється акцент на демократичних відносинах у родині Софії. Не прописано цю проблему ані у випадку з вихованням Вадима, якого батьки покинули на бабусю, ані у випадку із Сашком. Моментами, показуючи цих хлопців, письменниця використовує художній прийом порівняння і контрастного зіставлення персонажів.
1. Б
2. Г
3. Г
4. В
5. 1 - Б
2 - В
3 - Г
4 - Д
6. 1 - Д
2 - А
3 - Г
4 - В
7. Найсмішніший епізод твору - коли Федько стеріг Галю Козачок і Вітьку Горобця від лева що втік із Одеського звіринця.
8. Вітька й Федько були справжніми друзями, бо були знайомими із самого дитинства і завжди підтримували один одного у скрутну годину.
9. Мені хотілося б мати такого друга як Федько Котигорошко, тому що він завжди б мене підтримав, а оскільки він начитаний і підказав би щось.
10. Перше кохання - це перші теплі почуття до коханої людини. В кожного з нас воно було є або буде неважливо, головне, що це почуття є і їх не можливо забути. Ми будемо про них згадувати із теплом в серці бо це спогади про нашу молодість.