У квітні 1845 року після закінчення Академії мистецтв зі званням «некласного художника» Тарас Шевченко повертається на Україну. Там за дорученням від Київської Археологічної комісії зарисувати історичні пам’ятки працює в різних місцевостях краю, буває як у розкішних будинках панів, так і в убогих хатинках бідних людей. Існуюча соціальна несправедливість переповнює його серце.
Як згадував у своїх мемуарах лікар Андрій Козачковський, друг Тараса Шевченка, в жовтні – листопаді того року хворий поет змушений був гостювати у нього в Переяславі. У зв’язку з ремонтними роботами в будинку згодом переїхав у с. В’юнище до поміщика-декабриста С. Н. Самойлова.
Там поет знову захворів, його терміново відправляють в Переяслав до лікаря-друга. Цього разу хвороба (пневмонія) була настільки серйозною, що Тарас Шевченко думав про свої останні дні. Усе те, що накопичилося на серці поета вилилося у вірші «Заповіт» – настанову для свого народу.
Отже, 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час хвороби був створений знаменитий «Заповіт» Тараса Шевченка. Молодий організм поборов хворобу. Після того було написано ще багато різних творів, проте саме цей вірш Великого Кобзаря став надихаючим закликом до волі для українського народу.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Відповідь:
У квітні 1845 року після закінчення Академії мистецтв зі званням «некласного художника» Тарас Шевченко повертається на Україну. Там за дорученням від Київської Археологічної комісії зарисувати історичні пам’ятки працює в різних місцевостях краю, буває як у розкішних будинках панів, так і в убогих хатинках бідних людей. Існуюча соціальна несправедливість переповнює його серце.
Як згадував у своїх мемуарах лікар Андрій Козачковський, друг Тараса Шевченка, в жовтні – листопаді того року хворий поет змушений був гостювати у нього в Переяславі. У зв’язку з ремонтними роботами в будинку згодом переїхав у с. В’юнище до поміщика-декабриста С. Н. Самойлова.
Там поет знову захворів, його терміново відправляють в Переяслав до лікаря-друга. Цього разу хвороба (пневмонія) була настільки серйозною, що Тарас Шевченко думав про свої останні дні. Усе те, що накопичилося на серці поета вилилося у вірші «Заповіт» – настанову для свого народу.
Отже, 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час хвороби був створений знаменитий «Заповіт» Тараса Шевченка. Молодий організм поборов хворобу. Після того було написано ще багато різних творів, проте саме цей вірш Великого Кобзаря став надихаючим закликом до волі для українського народу.
Пояснення:
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.