Повість починається філософськими роздумами автора про те, що не треба на світі ні до чого надмірно прикипати душею, адже немає нічого вічного. Все минає, проходить. Люди народжуються, старіють, вмирають. Тому потрібно радіти, що маєш сім’ю — найбільше щастя, яким нагородив людину Бог. А якщо втратиш когось із рідних, то пам’ятай: «…що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне». Потрібно бути набожним, молитися і просити у Господа прощення за всі гріхи.
Так робив і Наум Дрот «…був парень на усе село… Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка… а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там…». Бог був милосердним до чоловіка за те, що він був дуже побожним і благодійним, тому послав йому добру жінку — Настю «…добра, роботяща, хазяйка слухняна… усюди старається, б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось». Жили вони мирно в залогоді, в достатку, мали хазяйство, але не було у них довго дітей. Аж ось вимолили вони у Бога донечку, яку любили понад усе.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Объяснение:
Наверное ты столько много не будешь писать,но надеюсь
Повість починається філософськими роздумами автора про те, що не треба на світі ні до чого надмірно прикипати душею, адже немає нічого вічного. Все минає, проходить. Люди народжуються, старіють, вмирають. Тому потрібно радіти, що маєш сім’ю — найбільше щастя, яким нагородив людину Бог. А якщо втратиш когось із рідних, то пам’ятай: «…що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне». Потрібно бути набожним, молитися і просити у Господа прощення за всі гріхи.
Так робив і Наум Дрот «…був парень на усе село… Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка… а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там…». Бог був милосердним до чоловіка за те, що він був дуже побожним і благодійним, тому послав йому добру жінку — Настю «…добра, роботяща, хазяйка слухняна… усюди старається, б’ється, достає і вже зробить і достане, чого мужикові хотілось». Жили вони мирно в залогоді, в достатку, мали хазяйство, але не було у них довго дітей. Аж ось вимолили вони у Бога донечку, яку любили понад усе.
Объяснение:
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Объяснение:
Наверное ты столько много не будешь писать,но надеюсь