Тарас Григорович Шевченко – найвідоміший український письменник та громадський діяч. Він завжди писав правду і висловлював свою думку незалежно від обставин та незважаючи на наслідки. На мою думку причиною цієї безстрашності було те, що Шевченко народився кріпаком і майже усе життя провів у неволі, тому йому вже не було чого боятися і заради кого мовчати. Слова геніального письменника були актуальними і через сотні років.Кажуть, щоб зрозуміти народ треба самому прожити його історію. Жоден із тих, хто писав про Україну не зміг так щиро і відверто розкрити душу народу, тому що це все одно що написати про смак страви , яку ти ніколи не куштував. Так, можливо тобі розказували про неї, ти її бачив, знаєш окремі смаки продуктів…Але це не може замінити особистого знайомства з нею. Так само і з народом та його менталітетом. Навіть якщо змінюються століття і «декорації», люди залишаються тими самими, а значить і мислять вони однаково.Шевченко писав про красоту природи, про війну, про кохання та про життя українського народу. Звичайно самі по собі слова не можуть змінити нічого, але коли людина пише про те, що знає на особистому досвіді і вкладає у твори свою душу, тоді ці рядки однозначно проникають до самого сокровенного і закарбовуються у пам’яті назавжди. Вірші написані «з душею» можуть змінювати, спонукати до дій.В часи Кобзаря, коли йшла запекла боротьба за українську самосвідомість, за нашу рідну мову і, в якійсь мірі, за майбутню незалежність, Шевченко був саме тим лідером і поводирем для народу, який допоміг зберегти націю. А зараз слова кріпака підіймають Україну і не тільки. Його слова: «…вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте…», я вважаю гаслом нашого народу, мого народу. І маю надію, що у майбутньому ми дійсно будемо «в сім'ї вольній, новій» згадувати з вдячністю ту людину, яка навіть після смерті продовжує піклуватися про свій народ. Своїми могутніми, вільними від упередження та страху думками, які він вилив на папері.У наших серцях Шевченко буде жити вічно, тому що саме він допоміг зберегти Україну.
Значення поняття «воля» для розуміння ідейного змісту повісті Повість «Дорогою ціною» — один із найкращих творів Коцюбинського. Художник слова розкрив правдиві картини підневільного життя кріпаків, їх нестримне прагнення до волі. Письменник у творі оспівує волелюбність українського трудового народу, закликає здобувати її, хоча б і дорогою ціною. Твір написаний у 1901 році, коли в країні пожвавився революційний рух і боротьба за волю розгорнулася з новою силою. Героїчні події минулого, до яких звернувся письменник, пробуджували в його душі сучасників приспані прагнення до волі. Чарівним називає письменник слово «воля». Це слово, що передавало найпозитивнішу мрію народу, розпалювало кров і в Остапа. Він бунтував, нагадував й іншим кріпакам, що «пора вже висунути шию з панського ярма». Герой утікає на вільні землі. У 30-х роках минулого століття в Україні посилюються протести кріпаків та селян проти жахливих умов життя. Вони спалювали садиби панів, вбивали своїх господарів, їхніх управителів, навіть виступали зі зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармелюка. Це була Велика битва, що наближала скасування кріпосництва. Саме про цей складний період розповідає у своїй повісті М. Коцюбинський, життя якого було пов’язане з селянством. Письменник порівнює кріпаків із волелюбним знесиленим туром, на шию якого було накладено ярмо. Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від пана, і саме на початку XX століття це явище набуло масового характеру. Дорогою ціною здобувалася воля, право на щасливе життя, саме на цьому і наголошує письменник у своєму талановитому творі. М. Коцюбинський своїм твором прославляє бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не заплісніло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалася із покоління в покоління, опоетизовувалася у народних піснях, кликала до втечі від панів у ті місця, «…де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок». Волелюбний характер українців М. Коцюбинський підкреслює метафорою: «Ярмо було накладено на шию дикому турові», а сила, з якою селянство України бажало волі, порівнювалося з талими водами під теплим подихом весни, з повноводною річкою. Незважаючи на труднощі і поневіряння Остап зберіг любов до волі. Щоб це підкреслити, Коцюбинський в епілозі змальовує вітер, наділяючи його рисами живої істоти. А, відомо, що вітер у народній творчості — символ волі. Прагнення до волі, самовіддана боротьба за неї, мужність, відвага — найголовніші риси героїв твору. У цих образах втілено волелюбність українського народу, який ніколи не міг змиритися ні з пануванням іноземних загарбників, ні з пануванням «свої» поміщиків.
