Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Щастя залежить від багатьох факторів, вони повинні діяти одночасно. Наприклад, людина мусить бути здоровою, мають бути здоровими її рідні і близькі, щоб було добро і благополуччя в сім’ї, бути вільною і самодостатньою, матеріально забезпеченою, мати роботу, що подобається, додайте до цього умови для повноцінного відпочинку, а ще доступ до всіх рівнів освіти, культури і мистецтва. Для щастя людині потрібні любов і шана, відчуття своєї корисності і потрібності для рідних, близьких, суспільства. Також мають бути щасливими всі навколо, вільною країна. Тому так складно людині відповісти на запитання: «Чи щаслива вона?»
Оскільки складно мати всі названі фактори, то дуже важливо визначати найголовніші і боротися за них. А твердження, що людина сама будує чи руйнує своє щастя, — справедливе. Адже здоров’я залежить від того, як організувати свою роботу і відпочинок, раціонально і повноцінно харчуватися, боротися зі шкідливими звичками. Приблизно такою мірою від людини, її мудрості і волі залежать й інші фактори, що формують щастя.
Визначення мети життя та методи її реалізації теж залежать від розуму і мудрості людини. Але є ще такі поняття, як доля, везіння, випадок, підсвідоме вміння бути у потрібному місці в потрібний час.
Щоб стати щасливим, треба вміти ставити мету і мріяти про добре, велике, прекрасне. Можна наводити багато прикладів, коли ми, ніби випадково, знаходимо те, що шукаємо, і здійснюємо те, про що мріємо. Хоча істиною є те, що для досягнення мети і здійснення мрій необхідно систематично та цілеспрямовано працювати, мати волю, організованість, розсудливість і спокій, важливо розумно визначати мету і вміти обмежувати свої бажання.
Людина часто прагне того, що їй не потрібно.
Щасливою може бути мудра і працьовита людина, бо розумна і доцільна праця гарантує фізичне і духовне здоров’я, творить добро і матеріальні цінності. Лише мудра людина правильно визначає, коли необхідно сказати «так», а коли — «ні». Тому дурень, лінивий і злий не може бути, та й не буває щасливим. Щастя обирає добрих, чесних, коректних і справедливих. Спілкуйтеся так, щоб нікого не ображати, не принижувати, поважайте свободу і право інших на свої думки і вподобання.
Для щастя ми повинні користуватися знаннями, досвідом, культурою, літературою, мистецтвом, різноманітною інформацією. А спілкування з лісом, степом, горами, морем завжди несе людині здоров’я, задоволення і радість, а отже, щастя. І беззаперечно, що для щастя потрібен мир, відсутність природних і антропогенних катастроф, голоду і епідемій, свобода, розумний і гуманний державний устрій та мудрі, добрі люди навкруг. Щастя не купується за гроші, його можна заслужити, збудувати. Таке воно — щастя.
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Щастя залежить від багатьох факторів, вони повинні діяти одночасно. Наприклад, людина мусить бути здоровою, мають бути здоровими її рідні і близькі, щоб було добро і благополуччя в сім’ї, бути вільною і самодостатньою, матеріально забезпеченою, мати роботу, що подобається, додайте до цього умови для повноцінного відпочинку, а ще доступ до всіх рівнів освіти, культури і мистецтва. Для щастя людині потрібні любов і шана, відчуття своєї корисності і потрібності для рідних, близьких, суспільства. Також мають бути щасливими всі навколо, вільною країна. Тому так складно людині відповісти на запитання: «Чи щаслива вона?»
Оскільки складно мати всі названі фактори, то дуже важливо визначати найголовніші і боротися за них. А твердження, що людина сама будує чи руйнує своє щастя, — справедливе. Адже здоров’я залежить від того, як організувати свою роботу і відпочинок, раціонально і повноцінно харчуватися, боротися зі шкідливими звичками. Приблизно такою мірою від людини, її мудрості і волі залежать й інші фактори, що формують щастя.
Визначення мети життя та методи її реалізації теж залежать від розуму і мудрості людини. Але є ще такі поняття, як доля, везіння, випадок, підсвідоме вміння бути у потрібному місці в потрібний час.
Щоб стати щасливим, треба вміти ставити мету і мріяти про добре, велике, прекрасне. Можна наводити багато прикладів, коли ми, ніби випадково, знаходимо те, що шукаємо, і здійснюємо те, про що мріємо. Хоча істиною є те, що для досягнення мети і здійснення мрій необхідно систематично та цілеспрямовано працювати, мати волю, організованість, розсудливість і спокій, важливо розумно визначати мету і вміти обмежувати свої бажання.
Людина часто прагне того, що їй не потрібно.
Щасливою може бути мудра і працьовита людина, бо розумна і доцільна праця гарантує фізичне і духовне здоров’я, творить добро і матеріальні цінності. Лише мудра людина правильно визначає, коли необхідно сказати «так», а коли — «ні». Тому дурень, лінивий і злий не може бути, та й не буває щасливим. Щастя обирає добрих, чесних, коректних і справедливих. Спілкуйтеся так, щоб нікого не ображати, не принижувати, поважайте свободу і право інших на свої думки і вподобання.
Для щастя ми повинні користуватися знаннями, досвідом, культурою, літературою, мистецтвом, різноманітною інформацією. А спілкування з лісом, степом, горами, морем завжди несе людині здоров’я, задоволення і радість, а отже, щастя. І беззаперечно, що для щастя потрібен мир, відсутність природних і антропогенних катастроф, голоду і епідемій, свобода, розумний і гуманний державний устрій та мудрі, добрі люди навкруг. Щастя не купується за гроші, його можна заслужити, збудувати. Таке воно — щастя.
Объяснение: